Люсі Айлесберроу читала й перечитувала листа від міс Марпл. Вона познайомилася з міс Марпл два роки тому, коли її послуг зажадав письменник Реймонд Вест, автор відомих романів. Він найняв її для догляду за своєю старою тіткою, яка одужувала від запалення легень. Люсі погодилася на цю роботу й поїхала до Сент-Мері-Мід. Міс Марпл дуже сподобалася їй. Що ж до міс Марпл, то коли з вікна своєї спальні вона побачила, як Люсі Айлесберроу скопала грядку під солодкий горошок саме так, як потрібно скопати, вона відхилилася назад на свої подушки, зітхнувши з полегкістю, з’їла кілька страв, дієтичних, але смачних, які зготувала для неї Люсі Айлесберроу, і з приємністю вислухала розповідь своєї старої дратівливої покоївки про те, як: «Я показала тій міс Люсі Айлесберроу модель вишивки, якої вона ніколи не бачила і про яку ніколи не чула. Вона мені дуже чемно подякувала». Міс Марпл тоді неабияк здивувала лікаря швидкістю свого одужання.
Міс Марпл написала їй, запитуючи, чи міс Айлесберроу зможе виконати для неї певну роботу – роботу досить-таки незвичайну. Чи не змогла б міс Айлесберроу десь зустрітися з нею, щоб вони могли обговорити цю справу?
Люсі Айлесберроу спохмурніла на хвилину або дві й глибоко замислилася. Правду кажучи, роботою вона була завантажена по вуха. Але тому, що роботу було названо «незвичайною», а спогади про особистість міс Марпл примусили її завагатися, вона відразу зателефонувала міс Марпл і повідомила, що приїхати до Сент-Мері-Мід не може, бо перебуває на роботі, але наступного дня вона буде вільна від другої до четвертої години й могла б зустрітися з міс Марпл десь у Лондоні. Вона запропонувала їй зустрітися в її клубі – досить незвичайному закладі, який мав ту перевагу, що в ньому було кілька темних кабінетів, майже завжди порожніх.
Міс Марпл прийняла пропозицію, і наступного дня їхня зустріч відбулася.
Вони обмінялися привітаннями. Люсі Айлесберроу провела свою гостю до найтемнішого кабінету й сказала:
– Боюся, я надто завантажена тепер, щоб виконати ваше доручення, та, можливо, ви все ж таки розповісте мені, чого від мене хочете.
– Моє доручення справді дуже просте, – сказала міс Марпл. – Незвичайне, але просте. Я хочу, щоб ви знайшли труп.
На якусь мить у свідомості Люсі промайнула підозра, що в міс Марпл негаразд із головою, проте цю думку вона відразу відкинула. Міс Марпл завжди мислила надзвичайно тверезо. Вона мала на увазі саме те, що сказала.
– Який саме труп? – запитала Люсі Айлесберроу з гідним подиву самовладанням.
– Труп жінки, – пояснила міс Марпл. – Труп жінки, яку було вбито – власне кажучи, задушено – в поїзді.
Брови в Люсі легенько підскочили вгору.
– Це й справді незвичайне доручення. Розкажіть мені, про що саме йдеться.
Міс Марпл розповіла їй про все. Люсі Айлесберроу