– О, я це знаю, – сказала місіс Макґілікаді. – Мені, звичайно, ніхто не забороняв нахилятися, але справді, коли ти добре попоїси, а вже й так набрала тіла, – вона подивилася на свої розкішні форми, – то не встигнеш нахилитися, як з’являється печія.
Запала мовчанка, а тоді місіс Макґілікаді зупинилася, твердо впершись ногами в землю, й обернулася до подруги.
– Ну то що? – запитала вона.
Це було лише кілька слів, які нічого не означали, але вони набули своєї повної значущості в тоні, яким місіс Макґілікаді їх промовила, і міс Марпл чудово зрозуміла, що вона хотіла ними сказати.
– Я знаю, що нам треба зробити, – повідомила вона.
Дві жінки подивились одна на одну.
– Я думаю, – сказала міс Марпл, – нам треба піти до поліції й поговорити із сержантом Корнішем. Він розумний і терплячий, і я знаю його дуже добре, а він знає мене. Я переконана, він нас вислухає і передасть інформацію куди слід.
Сказано – зроблено, і через три чверті години міс Марпл і місіс Макґілікаді розмовляли з чоловіком, що мав більш ніж тридцять, але менш ніж сорок років, зі свіжим кольором обличчя і який уважно вислухав усе, що вони йому розповіли.
Френк Корніш прийняв міс Марпл вельми приязно й навіть зі щирою повагою. Він поставив стільці для обох дам і запитав:
– То що ми можемо зробити для вас, міс Марпл?
Міс Марпл відповіла:
– Я хочу, щоб ви уважно вислухали історію, яку розповість вам моя подруга – місіс Макґілікаді.
І сержант Корніш вислухав її історію. Коли вона закінчила свою розповідь, він мовчав хвилину або дві.
Потім сказав:
– Це якась неймовірна історія.
Він устиг непомітно й пильно оглянути місіс Макґілікаді, поки вона розповідала її.
Загалом вона справила на нього приємне враження. Розсудлива жінка, спроможна викласти свою історію ясно й чітко; не наділена надмірною уявою й не схильна до істеричності. Тим більше, що міс Марпл – так йому, принаймні, здалося – вірила в правдивість розповіді її подруги, а він усе знав про міс Марпл. Усі в Сент-Мері-Мід знали міс Марпл. Хоч вона й здавалася забудькуватою й легко бентежилася, проте розум був у неї гострий і проникливий.
Він прокашлявся й заговорив.
– Звичайно, – сказав він, – ви могли помилитися. Я не кажу, що ви справді помилилися, але помилитися могли. Люди іноді люблять пожартувати – і те, що ви бачили, могло не бути серйозним або фатальним.
– Я бачила те, що бачила, – похмуро мовила місіс Макґілікаді.
«І вона від цього не відступиться, – подумав Френк Корніш, – до того ж, імовірно це чи неймовірно, вона може мати