Цей дует став побічним продуктом прискорення проривів за кілька останніх років у науці про оптоволокно, пояснював Філ Баксбаум, викладач природничих наук на фізичному факультеті Стенфордського університету. Баксбаум спеціалізується на вивченні лазерів – основи оптичного зв’язку – і є екс-президентом Оптичного товариства. У 80-ті роки він починав свою кар’єру з роботи в лабораторіях компанії Bell. Тоді програміст вводив команду «пінг», щоб програма визначила, чи не спить потрібний комп’ютер в іншій частині будинку лабораторії Bell. Пінг висилав електронне повідомлення, яке відбивалося від цільового комп’ютера, повідомляючи, що він не спить і готовий до двобічного зв’язку. Таймер пінгу сповіщав про час подорожі імпульсу туди й назад.
«Я вже понад десятиріччя не користувався пінгом», – сказав мені Баксбаум під час сніданку у вересні 2015 року. Проте задля розваги «якось я сів за комп’ютер удома в Менло-Парку й послав пінг-запит до кількох комп’ютерів у всьому світі», щоб просто подивитися, за скільки часу імпульс дістанеться до цілі й повернеться. «Я почав пінгувати комп’ютери в Енн Арбор у штаті Мічиґан, Імперіал Коледж у Лондоні, Інституті Вайцмана в Ізраїлі та Університеті Аделаїди в Австралії. І от дивовижа: швидкість імпульсу дорівнювала половині швидкості світла», що становить 200 000 км/сек. Отже, імпульс пішов після натискання на клавіатуру на комп’ютері Баксбаума до місцевого оптоволоконного кабелю, потім – до наземного й підводного волоконного кабелю й далі до комп’ютера на відстані півсвіту, і усе це зі швидкістю, що становить половину швидкості світла.
«Ми вже вийшли на половину швидкості, яку дозволяють закони