Я стріпую волоссям, надягаю робочий костюм і дістаю пилосос.
IV
– Ти готова до комплексного дослідження? – питає мене Сергійко.
– Скільки це займе часу? – Відповідаю я питанням на питання.
– Не став дурних питань, – обриває він мене, – Мова йде не про час.
Я починаю злитися.
– У мене мова іде саме про час, – заявляю я, – якщо ти згоден вкластися в дві годині, – я прийду в неділю у другій половині дня.
– Я не можу обіцяти, що закінчу по твоєму сигналу, – коли в голосі Сергійка з'являється сарказм, він стає схожий на найогидніший різновид невизнаного генія.
– Тоді і я не можу обіцяти, що буду сидіти у тебе стільки, скільки тобі потрібно, – вередую я, – мені вставати о шостій ранку в понеділок.
– То приходь в неділю зранку, – наказує Сергійко.
– І до вечора сидіти у тебе? – перепитую я, але він не удостоює мене відповіддю.
Я вважаю, що він міг би досягти набагато більшого, якби працював у групі однодумців. Але він розуміє, що група – це залежність, як мінімум, один від одного. Група – це якісь дедлайни, це узгодженість, це обмін інформацією. Тому він вважає за краще працювати наодинці.
Його дослідження повинно стати революцією в дослідженнях людських якостей, властивостей і станів. Я не думаю, що йому вдасться хоча б видати свої спостереження і дослідження, не кажучи вже про те, щоб бути визнаним у вузькому середовищі.
Але я не розчаровую його. Це марно. Мені цікаво спілкуватися з ним і я розумію, що у нього не так вже й багато «піддослідних кроликів», які будуть так сумирно нести на собі хрест його експериментів.
…На вечірці Тамара виглядає, мов королева – я ще ніколи не бачила її такою гарною. На ній шикарне майже біле плаття, в волоссі – прикраса з діамантами (я не відрізню на вигляд справжні діаманти від скла, але Тамара говорить, що вони справжні), туфлі – просто витвір мистецтва. Вона схожа на наречену і на принцесу одночасно. Дивлячись на неї, згадуєш обкладинки дорогих глянцевих журналів – там завжди такі дівчата – без жодного недоліку. Яким би боком вона не повернулася – вона прекрасна. На обличчі на цей раз палають лише губи – ніжним кораловим сяйвом. Очі майже не нафарбовані і від цього здаються беззахисними. Голі руки – без жодного недоліку, без жодної родимки чи плями – вона тримає з гідністю королеви.
Поруч з нею – Семен Михайлович. Він теж у світлому костюмі. Його сивина поруч з Тамариною юністю виглядає дуже добре. Періодично він нагадує благородного батька, який привів свою доньку до першого причастя. Але в цілому вони виглядають як щаслива пара.
Двоє офіціантів пригощають гостей напоями, які я невтомно розливаю на кухні. Сюди ж вони приносять використані келихи, і я намагаюся їх мити відразу ж, щоб все встигнути. На свій новий костюмчик я одягла фартух, щоб бути готовою в будь-який момент вийти до гостей (якщо знадобиться)