Я оглядаюся і знову бачу себе в дзеркалі на тлі бездоганного порядку в кімнаті. Вони не заходять сюди цілий день, але ввечері, напевно, їм буде приємно. Я намагаюся полюбити свою роботу. Я переконую себе, що працюю для того, щоб людям було приємно зайти в кімнату. Хоча десь в глибині душі, я розумію, що СЛУЖИТИ – це абсолютно не моє, і я ставлюся до своєї роботи з гумором.
Спускаючись сходами я чую розмову Тамари по телефону. Знову ситуація, в якій мені належить розібратися. Я ненавиджу, коли хтось чує мої розмови, навіть якщо це пусті балачки. Я можу повернутися в спальню і почекати там, але я не знаю, як довго вона буде розмовляти. Я можу постояти на сходах і не слухати того, що вона говорить. Я можу пройти повз неї, але не знаю, чи сподобається це їй.
Я вибираю друге і зупиняюся на верхній сходинці. Якщо вона побачить мене тут, вона може подумати, що я підслуховую.
– Завтра я не зможу, – тихо каже Тамара, – тільки якщо з самого ранку. Після обіду у нас гості. Сьогодні? Добре, зараз запишу.
Вона щось пише, притиснувши трубку до плеча, потім вириває листок з блокнота і ховає його в кишеню брюк.
Я починаю спускатися сходами і по її напруженому погляду розумію, що мені не потрібно це було чути. Тамара проводжає мене очима. Я дивлюся на неї одним з найтупіших своїх поглядів і вмикаю пилосос. Мені залишилося прибрати в холі і тоді можна їхати за продуктами.
– Я сьогодні сама поїду в магазин, – заявляє Тамара, – напиши мені список і я все привезу.
Я даю їй повний список того, що потрібно купити, і зітхаю з полегшенням, закриваючи ворота за її яскраво-червоним Вольво. Я люблю їздити за покупками для них, мені подобається ходити по супермаркету і, не думаючи про те, що скільки коштує, купувати найдорожчі і найкрасивіші продукти, але сьогодні мені хочеться, щоб вона швидше поїхала, тому я з радістю поступаюся правом з'їздити в магазин. Вона так рідко де-небудь буває, «бідолашка»!
Я люблю залишатися в цьому будинку одна. Тоді я ходжу кімнатами і уявляю, що це мій власний будинок. Я «розставляю» меблі так, як мені хочеться, я «міняю» жалюзі на портьєри, я «прибираю» з холу вісім з десяти картин, розвішаних на стінах, я «облаштовую» студію замість спальні. У перший день будинок здався мені просто палацом, потім, за старою звичкою, я почала шукати недоліки. Зараз мені здається, що цьому будинку не вистачає турботливої руки- Семен Михайлович їде рано, приїжджає пізно і зайнятий зовсім іншими справами. У Тамари хороший смак, і вона дуже старанно стежить за своїм зовнішнім виглядом і здоров'ям, але у неї немає бажання зробити затишним цей будинок. Я розумію, що я для них- це просто елемент красивого життя. Нагальної потреби тримати економку, так само як і садівника, у них немає.
Мені подобається спостерігати за ними. У Семена Михайловича двоє дітей