Мені шкода Тамару.
Коли вона забігає на кухню, на обличчі її видно злість разом із розгубленістю – суміш дуже невдала для її ніжного личка.
– Ти б так зробила? – доскіпається вона до мене, – Ти б приперлася на день народження колишнього чоловіка?
Гості чудово веселяться без Тамари. Напевно, ніхто навіть не помітив її відсутності. Вдосталь намилувавшись її красою, вони перейшли до веселої розмови, а Тамарі стало нудно.
Я не підтримую зі своїм колишнім чоловіком ніяких відносин, тому мені важко відповісти на її запитання. Не думаю, що Алла ловить кайф від цієї вечірки, але їй явно потрібен був цей хід. І вона знає, що робить. Тамара, як багато красивих жінок, розумом своїм може дійти тільки до половини справи. Глибини чиєїсь підступності їй недоступні. Вона і зі своєю підступністю не може розібратися до кінця. Мені шкода її, але думаю, зараз мій жаль їй не потрібен.
– Ні сорому, ні совісті, – аж палає Тамара.
– Ви така красива, – обережно кажу я, не знаючи, як її втішити.
– Слухай, давай будемо на «ти»? – несподівано пропонує Тамара.– Коли мені говорять «ви», я відчуваю себе у віці Клари Цеткін.
Я мало що знаю про вік Клари Цеткін, але розумію, що Тамарі зараз не вистачає подружки її віку – гості всі набагато старші і їм зручніше вважати Аллу дружиною Семена Михайловича.
– Добре, – погоджуюсь я. Дійсно, так набагато простіше.
– Ну що робити, скажи? – питає вона.
– Будь поруч, – раджу я.
– Так втомилася я грати цю наївну дурепу, – зітхає Тамара. – Вона, гадина, знає, що робить. Дітки ж її залишаються тут. Ні, подумай, як тобі це подобається? Вона вирішила поїхати в Париж, а дітей кидає тут!
– Вона залишає дітей батькові, – обережно кажу я, – напевно, має право.
Я вже шкодую про те, що ми перейшли на «ти» і про те, що вона-таки змусила мене говорити про це. Моя думка в цьому випадку не означає нічого. А відносини з Тамарою я псувати не хочу.
– У всіх є права! У всіх! І тільки я тут не маю ніяких прав! – обурюється Тамара.
На кухню заходить Семен Михайлович. Він спокійний і доброзичливий. Я дивлюся на нього поглядом вірного пса і чекаю вказівок. Він, видно, відчуває моє німе запитання і каже спокійно і лагідно:
– Елю, все йде просто чудово. Ви молодець. Організація – на вищому рівні. Всі дуже задоволені.
Взагалі-то ми не намагалися влаштувати тут діловий захід, де можна було б говорити про «прекрасну організацію», але я розумію, що він хотів сказати – просто він звик висловлюватися такою діловою мовою.
– Дякую, ми стараємося, – лепечу я.
– Тамарочко, Алла збирається йти, – каже Семен Михайлович, – Ти не хочеш попрощатися?
У цьому питанні концентруються всі його почуття – власництво по відношенню до Тамари, впевненість по відношенню до ситуації,