Наказ пролунав зовсім не миролюбно, тому пасажири лайнера напружилися, а деяких охопив страх. Донс з Гардом перезирнулися і президент схвально кивнув агенту.
– А чому ми повинні виконувати ваш наказ? Хто ви такі? – прокричав у відкрите віконце кабіни пілотів Гард у відповідь на звернення.
У загадковому металевому апараті під крилом лайнера щось клацнуло і з середини назовні висунувся якийсь дивний пристрій. Враз з нього вдарив тонкий яскравий промінь, влучивши в найближчий ілюмінатор літака. Пролунав приглушений хлопок. Незначної сили вибух здригнув корпус лайнера і скло ілюмінатора розлетілося вщент.
– Повторюємо наказ! Усім вийти з літака! – знову пролунало до діспитян.
Донс безсило подивився на спеціального агента. Той здвигнув плечима.
– Уперед підуть Дан і Сем, – вказав Гард на двох охоронців, – ми ж з президентом – передостанніми, а ти Дек, – звернувся він до іншого охоронця,– прикриєш усіх.
– Думаю, зброю треба приховати і бути напоготові, – додав Донс.
Ще раз оглядівшись через ілюмінатори і вікна кабіни пілотів і впевнившись, що, крім загадкового металевого куба, який в'їхав в світлий отвір проєму у стіні приміщення і через який до них зверталися, біля літака нема нікого, диспитяни відкрили вихідні двері лайнера і спустили запобіжний трап. Члени команди по черзі один за одним стали виходити з літака. Виходячи, вони ховалися під крило лайнера і занепокоєно оглядалися. В приміщенні не було нікого.
– Покидайте зброю позад трапу! – знову долинув до них новий наказ з дивного апарату.
Сховавши по пістолету, всю іншу зброю охоронці Донса склали в купу під літаком. Та хитрість не вдалася.
– Сканування показує на наявність зброї, – пролунало з металевого предмета. – Наказуємо ще раз, не вимушуйте нас застосовувати силу, складіть всю зброю!
Гард із запитом в очах подивився на президента. Донс мовчав. Але, трохи поміркувавши, дав згоду.
– Виконуйте, – сказав він, – нічого не поробиш.
Агент і охоронці роззброїлися повністю.
– Пройдіть у відкритий проєм! – пролунало в приміщенні.
Диспитяни вийшли в головний коридор космічного модуля. Перед ними котився на роликах вже відомий металевий куб. Полонені зрозуміли, що це був робот, через який з ними спілкувалися і який вказував їм напрямок руху.
– Ідіть за мною. Ідіть за мною, – лунало до них з середини предмета.
Пройшовши з десяток метрів коридором, диспитяни побачили вхід в ще одне приміщення і прослідували туди за роботом, що рухався попереду них. В результаті вони потрапили в просторий відсік, в середині якого в три ряди вишикувалися елегантні сидіння крісел.
– Займіть місця в сидіннях! – продовжували надходити накази.
Президент і його команда підкорилися.
Літак президента Донса порожньо й самотньо височів посеред залишеного першого приміщення.
Поки диспитяни