Шведський Александр, котрий обіцяв по всьому світу гнатися, хоч би й до татарських степів, за польським Дарієм, не про подальшу гонитву, а вже про власний порятунок був змушений тепер думати.
– Сяном можна повернутися до Сандомирa, звідтіля Віслою до Варшави та до Пруссії, – радив Віттемберґ. – Таким чином знищення уникнемо.
Дуґлас аж за голову схопився:
– Стільки перемог, стільки зусиль, така велетенська підкорена країна, і повертатися з порожніми руками нам доводиться!
Віттемберґ на це зауважив:
– Має ваша гідність якусь пораду?
– Не маю! – розвів руками Дуґлас.
Король, котрий до того часу мовчав, підвівся, даючи зрозуміти, що засідання закінчилося, і промовив:
– Наказую відступати!
Більше того дня від нього не почули жодного слова.
Барабани загуркотіли і сурми заграли у шведському таборі. Звістка, що наказано відступати, поширилася в одну мить із кінця в кінець. Сприйняли її вигуками радощів. Адже замки та фортеці ще були в руках шведів, у них чекали на воїнів відпочинок, їжа та безпека.
Генерали та жовніри взялися настільки ретельно готувати відступ, що така старанність, як зауважив Дуґлас, із ганьбою межувала.
Самого Дуґласa послав король в авангарді, щоб важкі переправи лагодив та ліси проріджував. Незабаром за ним рушило й усе військо, вишикуване, як до бою. Фронт гармати заслоняли, всередині підводи обозу, по флангах ішла піхота. Військова амуніція та намети пливли рікою на човнах.
Усі ці заходи не були зайвими, бо як тільки табір вирушив, в ар’єргарді побачили, що переслідують їх польські вершники і з того часу майже ніколи не втрачали їх із своїх очей. Пан Чарнецький постягав усі хоругви, всі навколишні партії, попросив підмогу в короля і йшов назирці. Перший нічліг у Пшеворську був водночас і першою тривогою. Польські загони підійшли настільки близько, що кілька тисяч піхоти разом із гарматами були змушені проти них повернути. Спочатку король навіть подумав, що пан Чарнецький справді наступає, але той, за своїм звичаєм, посилав лише загони за загонами. Ті ж нападали, вчиняли рейвах і негайно відступали. Аж до ранку відбувалися такі вибрики, галас збурював ніч, для шведів безсонну.
І весь похід, усі наступні ночі та дні були на неї схожі.
Тим часом пану Чарнецькому прислав король дві кавалерійські хоругви, повністю споряджені, і водночас листа, що незабаром гетьмани з основним військом прибудуть, а він сам із рештою піхоти й ордою швидко за ними поквапиться. Бо затримали його лише перемови з ханом, Ракочі й імператором. Пан Чарнецький втішився незмірно цією звісткою, і коли вранці наступного дня шведи вирушили далі, в клин між Віслою та Сяном, промовив пан каштелян до полковника Поляновськогo:
– Розставлені сіті, риба в матню йде.
– А ми вчинимо, як той рибалка, – запропонував пан Заглобa, – котрий їм на сопілці