Орлеанська діва. Вольтер

те, чого ні один святий у «Діві» ніколи собі не дозволить. Виходить, що Ісус зобов’язаний своєю божественністю тільки першій главі Іоанна і що цей євангеліст йому підлестив. Від цього тхне соцініанством.[20] Наш стриманий автор остерігався таких крайнощів.

      Так само вельми нас тішить, що наш скромний автор не наслідував жодного із наших старовинних романів, історію яких написали учений єпископ авраншський Гюе[21] і компілятор абат Лангле.[22] Зробіть лише собі приємність, прочитайте в «Ланселоті з озера» главу під назвою: «Як Ланселот спав із королевою і як вона вернулась до сіра де Лагана»,[23] – і ви побачите, яку соромливість має наш автор у порівнянні із давніми нашими письменниками.

      Але quid dicam[24] про дивовижну історію Гаргантюа,[25] присвячену кардиналові де Турнону?[26] Відомо, що глава про «Torche-culs»[27] – одна із найскромніших у цьому творі.

      Про сучасних авторів ми не говоримо; скажемо тільки, що всі давні повісті, створені в Італії та перевіршовані Лафонтеном,[28] ще менше моральні, ніж наша «Діва». Загалом – бажаємо всім нашим суворим цензорам мати такі тонкі почуття, як прекрасний Монроз, нашим скромницям, коли вони є, – простодушність Агнеси і ніжність Доротеї; нашим героям – правицю могучої Жанни; всім єзуїтам – вдачу доброго духівника Боніфація; всім, хто порядкує в хорошому домі, – розпорядливість і вмілість Бонно.

      Нарешті, ми вважаємо, що книжечка ця – чудесні ліки проти тяжких настроїв, які гнітять тепер деяких дам та деяких абатів; і коли б ми зробили суспільності лише цю послугу – ми й тоді б думали, що не змарнували свого часу.

      Пісня перша

Ніжні любощі Карла VII та Агнеси Сорель. Орлеан в англійській облозі. Поява святого Дениса і т. ін.

      Я не вродився славити святих¹[29]

      I до гучного не годжуся співу,

      Та чудотворну Орлеанську діву

      Проте змалюю для очей людських.

      Вона із рук англійців навісних

      Французьку пишну вирвала корону,

      I через неї пресвятого трону

      Досяг у Реймсі любленець утіх.

      Герой в корсеті, воїн у спідниці,

      Вона з Роландом рівною була,

      Твердіша серцем від твердої криці.

      Щоправда, скромній дівчинці-ягниці

      Я радий більше в затінку дерев, —

      Та Жанна д’Арк була душею лев.

      Її діла з мого оповідання

      Ласкавих подивують читачів, —

      Найбільше ж те, як довго в неї цвів

      Вінок незайманого дівування.

      Шаплене, що фальшивий, дикий тон²

      Із скрипки вмів своєї витягати

      І так про славну дівчину співати,

      Аж на виду мінився Аполлон,

      Старий Шаплене, ти б, здається, радо

      Мені позичив свій незграбний дар, —

      Та хай бере його Лямотт-Гудар³,

      Що зіпсував майстерно Іліаду.

      Наш добрий Карл[30] на життьовій весні

      У Турі[31] веселився день при дні.

      Десь на балу (завзятий танцюриста!),

      Для блага краю рідного та міста,

      Сорель