Орлеанська діва. Вольтер

них тут не зосталося й сліда!

      Про це давно подбали капітани,

      Стрільці та принци, мій ласкавий пане, —

      І грішний наш, хоч і прекрасний світ

      Бастардів більше має, ніж сиріт.

      Святий Денисе, отче наш і брате,

      Незайманиць деінде слід шукати!»

      Від слів таких святий почервонів,

      На промінь свій ізнову верхи сів,

      Немов коня, потис його ногами, —

      І лине геть небесними шляхами

      По іграшку, дорожчу з-між усіх

      Для грішників, а також для святих.

      Тож поки він сюди й туди літає,

      Бажаю вам, шановні читачі,

      Найти для втіхи любої вночі

      Той скарб, якого пильно він шукає.

      Пісня друга

Жанна, діставши зброю від святого Дениса, рушає до Карла VII в Тур; що вчинила вона по дорозі і як дістала свідоцтво про дівочу чистоту.

      Щасливий, хто зрива вінок дівочий!

      Це любий скарб; та серце полонить,

      До себе милі привернути очі, —

      Ось найдорожча і найкраща мить!

      Навіщо рвати квітку самохіть?

      Нехай любов її дарує вільно.

      Тлумачники нам зіпсували сильно

      Прекрасний текст; як звіритись на них,

      То кожна радість – непрощенний гріх.

      Ладен за те я книгу їм зложити;

      Я там навчу, як слід людині жити,

      Я доведу, що тішитися нам

      Наказує закон природи сам.

      У цім труді, ясної вартий слави,

      Святий Денис підмогу дасть мені:

      Недарма ж я про нього склав пісні.

      Тимчасом, мій читальнику ласкавий,

      Вернімось до його святої справи.

      В Шампані, де простягся ряд стовпів¹,

      Оздоблених пташками гербовими,

      На знак, що Лотарінгія за ними,

      Був городок, як сотні городків;

      Та не умре ім’я його довіку,

      Бо жертву він прекрасну і велику

      Для Франції та короля зложив.

      Про Домремі озвуся я хвалою, —

      Хай з уст в уста іде вона луною!

      О Домремі! Серед твоїх долин

      Нема ні персиків, ані цитрин,

      Ні золота, ні чистих вин шипучих, —

      Та Жанну ти родив для діл могучих².

      Кюре, що всюди, де лише бував,

      Своє насіння щедро розсівав, —

      Колись чернець, – охочий до осанни,

      А також і до чарки та до панни —

      Такий був батько героїні Жанни.

      Стан покоївки, круглий та гладкий, —

      Ось форма, що її отець святий

      Обрав, щоб вилити це дивне диво.

      В шістнадцять літ, моторну та вродливу,

      До корчми Жанну віддали служить:

      Їй коні там доручено глядіть.

      Рішуча, горда, чесна у звичаї,

      Вона очима, як зірками, сяє;

      Зубів, як перлів, тридцять два блищить,

      Скрашаючи рожевого їй рота,

      І вся її струнка, міцна істота

      Серця такою свіжістю п’янить,

      Аж цілувати всіх бере охота.

      Хоч перса й темні, а зате тверді,

      Знадливі й для поважного судді,

      І для священика й для капітана.

      В’юнка, весела,