– Бувайте. Бувай, Семмі, – гукнула вона до чоловіка, який кружляв-кружляв світом, а тоді повернувся до знайомого пекла. Вона хотіла висловити сподівання, що Ісус невдовзі прийде, але подумала, що це було б дурістю.
Старлінг вибралася на світло, аби й собі продовжити кружляти світом.
Розділ 12
Якщо дорогою до пекла є бічні «кишені», то вони неодмінно мають бути схожі на пункт невідкладної допомоги при Мерілендській багатопрофільній лікарні милосердя. Понад присмертним виттям сирен, понад виттям людей при смерті, понад торохкотінням нош із крапельницями, понад вереском і криком з каналізаційних люків здіймаються стовпи пари, забарвлені червоним від великої неонової вивіски «ШВИДКА ДОПОМОГА», сяють, мов вогняний стовп самого Мойсея, у пітьмі та перетворюються на хмари при денному світлі.
Барні вийшов зі стовпа пари, зводячи могутніми плечима під курткою, похиливши вперед круглу обстрижену голову, і широкими кроками міряв порепаний асфальт, йдучи на схід, назустріч світанку.
З роботи він вийшов на двадцять п’ять хвилин пізніше, ніж зазвичай, – поліція привезла обдовбаного сутенера з вогнепальним пораненням, який полюбляв бити жінок, і старша медсестра попросила Барні затриматися. Вони завжди просили Барні затриматися, якщо надходили пацієнти, схильні до насильства.
Кларіс Старлінг позирнула на Барні з-під глибокого каптура куртки й пропустила його вперед на півкварталу іншим боком вулиці, а тоді вже підхопила на плече свою містку сумку й пішла за ним. Коли він пройшов паркінг та автобусну зупинку, Старлінг відчула полегшення. За Барні легше стежити пішки. Вона не знала напевне, де він мешкає, і мала дізнатися, перш ніж він її помітить.
У тихому районі за лікарнею мешкали «сині комірці» змішаних рас. Район, де на автівку бажано ставити запобіжний замок, але забирати з собою на ніч акумулятор не треба, і діти можуть гратися надворі.
За три квартали Барні перечекав, доки з тротуару з’їде мікроавтобус, а тоді повернув на північ, на вулицю з вузенькими будинками, деякі – з мармуровими сходами й охайними садочками. Кілька порожніх вітрин – шибки неушкоджені й намилені. Магазини тільки починали відчинятись, і перехожих було мало. Припарковані обабіч вулиці вантажівки на півхвилини затулили їй огляд, і вона мало не наштовхнулася на Барні, запізно помітивши, що він зупинився. Старлінг уже була навпроти нього, на іншому боці вулиці, коли він знов опинився в її полі зору. Може, він теж її побачив, але Старлінг була не певна.
Він стояв, засунувши руки в кишені куртки, похиливши голову, з-під брів дивився на якийсь кавалок, що рухався посеред вулиці. На дорозі лежав мертвий голуб, одне крило тріпотіло від поривів вітру, що здіймали машини. Партнер мертвої пташки колував і колував над тілом, позираючи то лівим, то правим оком; маленька голова смикалася з кожним кроком рожевих лапок. Коло за колом, із м’яким голубиним воркотом. Проїхало кілька машин, тоді фургон, а вціліла пташка в останню мить відлітала, увертаючись від транспорту.
Може, Барні на неї поглянув,