І нарешті я хочу звернутися до літературного дебюту – найбільш великого дебюту всіх часів та народів. Ідеться про молодого автора, якому було трохи за двадцять, коли він увірвався на літературну арену з винятковим романом…
На цій високій ноті Філіп раптом замовк, немовби прагнучи ще більше заінтригувати слухачів, і подивився в лекційну залу впевненим сяючим поглядом. Він знав, що робить, це було очевидно. Джуліус не йняв віри власним очам. Що він хотів там побачити? Студентів, які нетерпляче соваються на своїх місцях, тремтять від цікавості й бурмочуть: «Хто ж цей літературний геній?» Джуліус крутнувся на місці й оглянув усю залу: знуджені погляди, студенти розвалилися в кріслах, хтось малює каракулі, хтось читає газету чи розгадує кросворди… Ліворуч від нього якийсь студент заснув, витягнувшись на двох кріслах. А праворуч, у кінці його ряду, двоє натхненно цілувалися. Спереду двоє студентів штовхали один одного ліктями, глипаючи на щось у задній частині лекційної зали. Незважаючи на цікавість, Джуліус не озирнувся, щоб туди подивитися – імовірно, вони просто заглядали під спідницю якійсь дівчині. Він знову прислухався до Філіпа.
Хто ж був цим генієм? (Голос Філіпа скидався на монотонне гудіння.) Його звали Томасом Манном. У вашому віці – так-так, саме у вашому віці – він почав працювати над своїм шедевром, славетним романом «Будденброки». Твір побачив світ, коли авторові було двадцять шість років. Томас Манн, як ви, сподіваюся, знаєте, згодом став провідною фігурою у літературному світі двадцятого століття й отримав Нобелівську премію в галузі літератури. (Філіп продиктував слова «М-а-н-н» і «Б-у-д-д-е-н-б-р-о-к-и» своєму помічникові, щоб той записав їх на дошці.) Роман опублікували 1901 року, і в ньому можна спостерігати за життям чотирьох поколінь німецької родини бюргерів, з усіма найдрібнішими змінами, яких вони зазнали. Як це пов’язано з філософією та зокрема темою сьогоднішньої лекції? Як я обіцяв, я трохи відійшов від теми, але зробив це з тим, щоб повернутися до суті ще з більшим ентузіазмом.
У залі стало гамірно, почулися чиїсь кроки. Двоє вуайєристів, які штовхали одне одного ліктями перед Джуліусом, гучно шаруділи, збираючи свої речі, а тоді покинули аудиторію. Юнак із дівчиною, які обіймалися в кінці ряду, вже пішли, і навіть студент, який мав занотовувати слова на дошці, немовби розчинився в повітрі. Філіп тим часом вів далі:
Найбільш сильними в романі «Будденброки» для мене є розділи наприкінці книги. Саме там герой-протагоніст, голова родини Томас Будденброк, стоїть на порозі смерті. Дивовижно – як автор у свої двадцять з чимось так глибоко відчував переживання, пов’язані із завершенням життєвого шляху. (Коли він підняв у повітря книгу із загнутими кутиками сторінок, на його губах