– Тільки не клади горіхів, бо твій батько їх не любить, – порадила Беверлі. Вона й сама не знала, чому вона це сказала. Їй просто хотілося догодити.
– Ще й як любить! – заперечила Керолайн матері, повертаючись так швидко, що розсипала півпачки борошна на кухонний стіл. – Можливо, він їх не любив, коли ти його знала, але тепер ти його зовсім не знаєш. Тепер горіхи йому подобаються в усьому.
Албі був у їдальні. Вона чула його спів через двері кухні. Його вірність одній темі вражала. Френні сиділа у вітальні, намагаючись устромити передні лапки кота в отвори для рук лялькової сукні, та плакала так тихесенько, що її мати переконалася в тому, що все, до найменшої дрібниці, що вона досі зробила в житті, було помилкою.
Беверлі не було куди піти, не було де подітися від дітей, навіть у комірчину для білизни, тому що Джанет так і не вийшла звідти, коли від неї забрали кота. Беверлі взяла ключі від машини і вийшла на вулицю. Тільки-но вона зачинила за собою двері, їй здалося, що вона шубовснула у воду: розпечене важке літнє повітря заполонило її легені. Вона пригадала, як було чудово сидіти після полудня на внутрішньому подвір’ї за будинком у Дауні. Керолайн зі своїм триколісним дитячим велосипедом, щаслива Френні у неї на колінах, майже всеохопний аромат апельсинових квітів. Фікс був змушений продати той будинок, щоб виплатити її частину того невеличкого капіталу, що вони мали, та оформити допомогу на дітей. Чому вона дозволила йому продати будинок? У Вірджинії сидіти надворі неможливо. Лише за ті кілька хвилин, що вона йшла по доріжці до машини, її вкусили п’ять комарів, шкіра на місці укусу відразу ж розпухла до розміру десятикопійчаної монети. Беверлі потерпала від алергії на комарині укуси.
У машині було не менше, як сорок градусів. Вона завела двигун, увімкнула повітряний кондиціонер та радіо. Вона лягла впоперек на розпечене від сонця заднє сидіння із зеленого шкірзамінника так, щоб із будинку її не було видно. Їй подумалося, що якби вона зараз була в гаражі, а не під навісом для автівки, то наклала б на себе руки.
Зважаючи на те, що навчальний рік у державних школах Каліфорнії тривав дещо довше, ніж у приватних католицьких школах Вірджинії, у Беверлі та Берта було аж п’ять днів, коли вони зоставалися вдома самі після відправлення її дітей та перед прибуттям його дітей. Якось одного разу після вечері вони кохались у їдальні на килимі. Це було не дуже зручно. Беверлі значно схудла після того, як вони перебралися до Вірджинії, а тому її спинні хребці та ключиці проступали настільки, що її можна було використовувати як наочний засіб на уроках анатомії. Під час кожного поштовху її тіло вдавлювалось у грубий килим сантиметрів на п’ять, при цьому її гола шкіра терлась об вовняну поверхню. Але навіть попри розтерту килимом шкіру, вони почувалися відважними та пристрасними. «Це не було помилкою», – повторював їй Берт, коли вони потім лежали