Таємна історія. Донна Тартт

вже на виході помітив Банні з двійнятами за столом, заваленим паперами, перами й чорнильницями. Особливо мені запам’яталися ці каламарі, вони мене просто причарували, як і довгі чорні прямі пера, що мали неймовірно архаїчний та бентежний вигляд. Чарльз був у білому пуловері, Камілла – в сарафані з матроським коміром та солом’яному брилику. Банні кинув свій твідовий піджак на спинку стільця, не соромлячись кількох великих розпірок у його підкладці та плям. Коркоран поклав лікті на стіл, в очі йому ліз чуб, і на жмаканій сорочці виділялися смугасті підтяжки. Компанія схилила голови докупи й вела тиху бесіду.

      Раптом мені закортіло дізнатися, про що вони говорять. Я пішов до стелажа одразу за їхнім столом – довгим шляхом, нібито не міг вирішити, яку книжку обрати, – аж доки не підібрався до них настільки близько, що міг простягти руку й торкнутися плеча Банні. Повернувшись до товариства спиною, я навмання обрав томик (ним виявився якийсь сміховинний соціологічний текст) і вдав, що ретельно вивчаю його іменний покажчик: Вторинна освіта, Вторинне відхилення, Вторинний аналіз, Вторинного контакту групи.

      – Мені це невідомо, – казала Камілла. – Якщо греки пливуть до Карфагена, то хіба мова не про акузатив? Пам’ятаєте? Куди? Таке ж правило.

      – Та де там, – це вже озвався Банні. Він гугняво заторохтів, за інтонаціями – тяжкий випадок допотопного коміка В. К. Філдса,[10] якби той раптом, граючи жовнами, заговорив із середньо атлантичним акцентом, притаманним для типового лонг-айлендця. – Це не «куди?», а «до куди?» Я готовий на гроші закластися, що тут потрібен аблатив.

      Почулось енергійне шарудіння сторінками.

      – Заждіть, – сказав Чарльз, і його голос здався схожим на сестрин, такий же хрипкуватий і з нотками південця. – Гляньте сюди. Вони не просто пливуть до Карфагена. Вони пливуть, щоб напасти на нього.

      – Ти з глузду з’їхав.

      – Ні, це все вони. От подивіться на наступне речення. Нам потрібен датив.

      – Ти певен?

      Ще енергійніше шарудіння.

      – На сто відсотків. Ἐπί τω Καρχηδόνα.

      – Нічого не розумію, – знову мовив Банні тоном Терстона Гавелла з «Острова Ґілліґана».[11] – Аблатив – наше всьо. Що складне – то аблатив.

      – Банні, – трохи помовчавши, відповів Чарльз, – ти все наплутав. Аблатив – це з латини.

      – Ну, та звісно ж, я в курсі, – роздратовано відказав Банні після спантеличеної мовчанки, яка радше свідчила про протилежне, – але ти розумієш. Аорист, аблатив, одна біда, насправді…

      – Послухай, Чарльзе, – знову говорила Камілла, – тут не підходить датив.

      – Підходить, чому ж ні? Хіба вони не пливуть, щоб напасти?

      – Так, але ж греки перетнули море в напрямку до Карфагена. До Карфагена. «Куди?»

      – Ну, я ж поставив попереду ἐπί.

      – Бач, можна і нападати, і водночас використовувати ἐπί, але тільки не ігнорувати акузатив. Правила першим ділом.

      Самість. Самості