та хоробрі, як леви, —
з ними можна світ добуть!
А в Овечій тій Криниці
люди смирні, мов ягниці,
землю орють, скот пасуть,
всі не зучені до зброї.
Магістр
Ви в Криниці живете?
Командор
Вибрав я містечко те,
щоб пожити в супокої…
Ну, та вам пора давно
ознаймить васалів збори.
Магістр
Ще сьогодні, командоре,
я ступлю у стремено.
(Виходять.)
Майдан в Овечій Криниці.
Входять Пасквала й Лавренсія.
Лавренсія
Не вертався б він довіку!
Пасквала
Це такі твої думки?
Я ж гадала, навпаки, —
ти в журбу впадеш велику.
Лавренсія
Щоб запавсь його і слід
до Овечої Криниці!
Пасквала
Ет, були вже гордівниці, —
спершу серце наче лід:
він, мовляв, мені не люб, —
а тоді з кохання плаче.
Лавренсія
Ні, у мене – інша вдача,
непохилиста, як дуб.
Пасквала
Ой Лавренсіє, дивись,
пить води не зарікайся!
Лавренсія
Ні, ніхто не сподівайся,
щоб спіткнулась я колись!
Як же вірить командору,
як любить його мені?
Він мене посвата?
Пасквала
Ні.
Лавренсія
А неслави й поговору
про сеньйора-стрибунця
скільки ходить по містечку!
Не одну дурну овечку
він зоставив без вінця.
Пасквала
Та балакаєш ти гарно…
Лавренсія
Ти ж, Пасквало, знаєш, мабуть,
він мене вже з місяць вабить,
все даремно, все намарно.
Розкажу тобі все чисто:
Флорес, той поганий звідник,
і Ортуньйо, той негідник,
вже приносили намисто,
і сережки, й шнуровиці,
все до пана підмовляли,
і влещали, і лякали;
тільки то мені дурниці,
не зведуть мене з ума.
Пасквала
Де була у вас розмова?
Лавренсія
Там, на річці, край діброви,
з тиждень тому.
Пасквала
Ой дарма…
Все ж тебе він обморочить.
Лавренсія
Він? Мене?
Пасквала
Та вже ж не їх.
Лавренсія
Ні, на цей твердий горіх
він даремно зуби точить.
Я, Пасквало, не така;
більш люблю що божий ранок
сала спряжить на сніданок
та спекти медівника,
щоб справдешній смак почуть,
та кухлятко варенухи,
як то кажуть, для отухи,
потай