Собака на сіні (збірник). Лопе де Вега

відданий своєму хазяїну, навіть якщо той не виявляє найкращих людських якостей. Значною мірою gracioso є антиподом галана – молодика, який в комедіях Лопе та інших драматургів його доби представляє ідеальну складову буття і з презирством ставиться до матеріальних проблем. Їхнім розв’язанням опікується його служник gracioso. Галан більше орудує шпагою та інтелектом, а gracioso переймається провіантом, одягом, житлом. Він ніколи не забуває про зручності побуту, часто постає обережною людиною, а то й відвертим боягузом. Водночас він символізує квінтесенцію здорового глузду, якого нерідко бракує хазяїну. Враховуючи таку внутрішню складність персонажа, можна здогадатися, що він виконує найрізноманітніші функції в п’єсі: становить контраст для дій героїв з вищих щаблів суспільства, виражає критичні судження щодо їхніх вчинків, пропонує виходи із ускладнених ситуацій, коментує поетику комедій, в яких бере участь, знімає надлишкове драматичне напруження тощо.

      В комедії «Собака на сіні» gracioso Трістан не тільки відтіняє і знижує «романтичний» пафос хазяїна, а й виражає справжні мотиви його поведінки. Значення цього персонажа у п’єсі колосальне, адже саме йому доводиться допомагати Діані, Теодоро і Марселі знаходити компроміс між законами доблесті й честі, з одного боку, і природними вимогами людського єства, з іншого. Йому судилося стати арбітром у всіх напружених і скандальних ситуаціях, з яких, завдяки його здоровому глузду і почуттю гумору, божевільно закохані знаходять вихід; це єдиний персонаж твору, якому підвладні пристрасті; йому відкриті сильні сторони і слабкості всіх дійових осіб. Як зазначають деякі дослідники, зважаючи на внесок Трістана у розв’язання конфлікту, він виконує ту роль, яка в інших п’єсах Лопе призначена королю.

      На завершення варто зауважити, що «Собака на сіні» є справжнім шедевром поетичного мистецтва, в якому Лопе де Вега використав увесь потенціал риторико-стильових засобів іспанської мови і повною мірою застосував принцип поліметризму. Історики літератури одностайні в тому, що п’єса дивує багатством і розмаїттям строфічних утворень. Найчастіше використовується редондільйя (строфа з віршів восьмискладників з асонантною або консонантною римою), що пояснюється загальною прихильністю до цієї форми інших драматургів і поетів золотої доби. В той час, коли персонажі зупиняються для того, щоб помислити і виголосити монологи, Лопе використовує сонети або децими. Також у тексті з’являються романси, які позначають закінчення актів (хорнад) або різкі зміни у любовних стосунках Діани, Теодоро і Марсели. Крім того, за допомогою варіювання ритміко-метричних форм автор відтворює інтонаційний малюнок мовлення персонажів і передає їхні емоції, коли вони вихваляють себе, страждають від любовного болю, звинувачують одне одного або впадають в ейфорію тощо. Ритміко-метричні варіації в мовленні персонажів у п’єсі виконують функцію, яка в сучасному кінематографі відводиться музичному супроводу (саундтреку): вони ілюструють переживання