Українська міфологія. Володимир Галайчук

від вихору, як і від «нечистої сили» загалом, були гострі залізні предмети. Водночас і їх використання теж визнавали не зовсім безпечним: «То од вихру ніж може помогти, ножа наставити. Такий був в нас Єлисей, він вже покійний. То посипав він просо, і прилітає [вихор], крутит, і – до йогó. А він мав зелíзника (лопату – В. Г.) такого стального, і його дрáзнит: «Чкур!..» (Не дай боже «Чкур» сказати, як він крутит, – но проси його: «Іди, змилуйся, іди, куди ти йдеш», – а то може все понестó, бо то чорт). І він, каже, так його подразнює тим зелíзником, і він крутив-крутив – він ничо’ в йогó ни взєв. Все, каже, стих… Такий ровець вже прокопав [той Єлисей], шоб те просо засипати, і, каже, як не схватився [знов вихор], то як куфайку взєв і в ровец кинув – так, каже, загладив [ту куфайку в рові], шоб не бачив [сам, то] николи в світі [не повірив би]. От, чорта, каже, проси: «Не чепи мене, йди собі, куди ти йдеш». Чорта дразнят – «Чкур!»[251]

      Якщо ж людину таки «підвіяло» (а вихор ототожнювали з вітром взагалі чи з так званим «сквозняком», протягом), зверталися до бабів, які вміли «змовляти подвєй». Дя прикладу наведемо замовляння, у якому однією з причин хвороби названо саме вихор: «Господу Богу помолюса, Пречистой святой, Божой Матер поклонюса. Не сама я йшла – йшов Сус Христос і Пречиста Божа Мати нарождєнному Івану ляки, пудвєй і пристрєт виговорати. Пудвєй-вічер, добрий чоловіче, прийде сам Христос, вун тебе спросить, вун с тебе взище, за шо ти в грешну душу влєз. Чи ти водяний, чи ти ветраний, чи ти насланий, чи ти бегучий, чи ти летучий, чи ти стрєв на дорозі, чи на порозі, чи ти з вихру, чи ти з очей, чи ти з урокув, чи ти з смеху, чи з страху – на лозє почеписа, на травє покотиса, на водє потописа, на шипшині поколиса, од нарождєнного Івана на вєкивєков одчеписа».[252]

      «Вітьор» викачували на яйце, спалювали освяченим прядивом із льону, подекуди підкурювали хворого дев’ятьма хрестиками з освяченого троєцького маю (лепехи чи клена). Водночас нерідко використовували й безпосередньо те, чим крутив вихор. Зокрема, хворого підкурювали, почергово спалюючи дев’ять хрестиків зі «сміттячка» – соломи чи сіна, знайдених на місці крутіжу: «Вітьор палиця тим, шо ото як крутило, і тако хрестиком поклало».[253] Іноді ж просто підкурювали цією «соломкою»:

      – «Буває, товітер. Вітер як дує, і він крутит там тим – нутам солома, сіно, шось такево. Тим так крутит, і тото хто ввидит, то ся старає потому того взятó. Шо то помічне. Шось заболіє людина – курят його, підкурюют. То воно дає ради від злого».[254]

      – «То так, як в той вихор стати, то воно ніби так ге, шо паралізує. То так вірили. Ту солому, шо то воно крутило, то хапали, і потому курили ту людину, шо захворіла, і воно легше бýло».[255]

      Варто також зауважити, що з того, чим крутив вихор, «знахурі» могли робити «перапій», чи «даннє», яке дають комусь із горілкою «на смерть»: «Вихор – то чорт крутит. Тамо во береза така вісокая… Вийшла є весною… вийшла весною, і стою. Ну, ше нічо’ не садили, аж то шумит-шумит – і тако до менé, як до колодяза, так згори крутит-крутит-крутит, і є хреста – раз, на себé, і воно – назад-назад, і знов пушло на березу. То діявол. Кажут тако: вітром як сіно

Скачать книгу