Українська міфологія. Володимир Галайчук

дуже цінний, за ним полює й «нечиста сила»: «Хто найшов ту папороть, то стане знахуром, шось буде знати. Але то дуже рідко, бо нечистий не давав».[268] Чорт усіляко перешкоджає запопасти цвіту, насилаючи сон чи несусвітні страхи. Коли йшли в ліс (чи вже поверталися з цвітом), не можна було ні до кого обзиватися й озиратися, незважаючи на те, що навколо наче горить або валиться ліс, щось кличе, «вельмо свищить, пригає, виє», «якбі яка туча: лєс ламає, і шумить, і гуде, ось-ось доганяє», що «буде коняка лєзти до тебе така облєзла, шоб ти єє целовав», лякатиме якимось плачем, стогонами, кидатиме паліччям, камінням тощо (насправді нічого цього немає, а «воно просто лекає»). Якщо сміливець не витримає страху й озирнеться, то помре або втратить розум:

      – «Хотів тої папороті, шоб він усе знав. Злодюга, ходив вон – де-де лежать гроші, де шо в тебе лежить, то он хотів усе знать. Оце з Локатич. То вон вікопав ямку. Вікопав ямку таку, бо це ж сильно страх удає. Шо хоч там удає, і не тре’ ж бояць. В дванадцять часов. То вон вікопав таку ямку пошов. Ну, а папороть, кругом папороть. То вон ямку отако по груди вікопав. То, каже, так било його в тей ямці. Так, сюди-туди об стєни. Так, каже, било, шо ну».[269]

      – «По папоріть йшли в Зелену суботу в дванадцять часов. Одні дойшли до того місця, знали вже, певне, добре, де вона є. Каже, як стало в них кóдати камінням, і горшками, – ну де ж горшків набрало? – а вони як давай втікати… То чари якісь».[270]

      – «Це ше ж вона буде, та ніч. Це ж треба «Чорну магію» читать до неї. Один читав-читав – дочитався. Пішов у ліс. «Стояв, – каже, – загорівсь огонь, тріщить ліс. Боже! Скрізь огонь, огонь, огонь, а тут нема. Я переступив сюди. Переступив – всьо – нема». Його гонило з ліса, а йому треба було всьо це видержать. Не дочитав. Взяв – придурів з ляку. Як візьмеш ту папороть, то все будеш знать, шо в світі де робиця».[271]

      – «[…] І вун помєшався. Ну, став нерозумний. Ну, йому там всяке таке стало показуваться. Ну, вон вроді як заснув. На те врем’є вун заснув. Сєв, каже, на пеньку, сидєв коло папороті. І таки він заснув, і йому в снє стало таке показуваться, і вун перелякався і став такий».[272]

      За спорадичними уявленнями, щоб «не Боже» не забрало розум, голову необхідно було прикрити дванадцятьма макітрами. З настанням дванадцятої години з голови зривало макітру за макітрою. Якби їх не було, зірвало б голову:[273] «Івана зілля страшно йти до лісу збирати. Там якась папороть чи шо, то голову зірвé. То насажували якісь баняки на голову і ходили. Якась вона дуже папоріть, шо цвите, особінна. А чортяка не дає зірвати, зриває голову».[274]

      Той, хто знайшов цвіт папороті, повинен розрізати пучку й закласти його «в долінь пуд шкуру» або біля розтятого косою лівого мізинця. Цвіт закладали саме в ліву долоню, бо якби в правицю, то під час вітання частинка сили переходила б до інших.[275] Нерідко рекомендували окреслити навкруг себе коло освяченим на Великдень (12 разів) ножем, а брати цвіт у пасхальний рушничок: «Він робить кола себе паска ножем. І через

Скачать книгу