Входять Павлик і Вчителька.
Ну, Довгошиїй, ти виконав
Домашнє завдання?
У мене не було лінійки.
Він не зробив уроку не тому,
Що не було лінійки.
Урок же задавала вчителька,
Яка його щоденно ображала.
А ти не тільки Недоумкуватий,
А ще й Брехун, Брехунчик.
Вийди геть із класу!
Піду і більше не прийду.
Не смій без матері приходити.
Павлик виходить.
Піщана, а ви чому
У школу не прийшли?
Ваш Павло
Не виконав домашнє завдання,
І пішов по вас.
Раз так, гаразд,
Про все я розповім
Директорові фабрики,
Де ви працюєте. Нема вже слів.
О, ви не знаєте, я йшла,
Од сліз не бачила дороги.
Як соромно і як образливо,
Коли тебе на вулиці облаяли!
Входить Павлик.
О, як тобі не соромно!
Мені через тебе нестерпно
Дивитись людям в очі.
Павло забирає приймач і мовчки виходить. Входить Оксана.
Ви знаєте, стояли ми під школою —
Павло і ми всі.
Вона проходила – Чума,
І так мені докинула сердито.
А ти, Оксано, мала б краплю совісті —
І днюєш і ночуєш в нього,
Ні гордості дівочої, ні сорому,
На стежку матері своєї хочеш стати —
Школяркою з байстрям ходити.
Я навіть захлинулася од гніву,
А Павлик просто, просто зблід
І каже їй – вогнем пашать слова.
А ви – ви не людина.
Ви – заздрите нам, нашій молодості,
Нашій любові. Я ненавиджу вас,
Я все сказав. Будь проклята!..
Судитимуть тебе, байстрюк,
Судитимуть! Ще ти мене згадаєш!..
Вчителька гнівно виходить.
От і кінець. Оксано, годі хникати.
Сказав усе – полегшало немов.
Та годі тобі…
Все через тебе. Навіть маму,
Маму мою не пожаліла. Боже!
Йди геть від мене. Не чіпай мене.
Ну що ж! Раз так – тоді цвіти здорова,
Щаслива будь, і до Дніпра приходь
Коли-небудь скупатись – я чекатиму.
Павло виходить.
О, коли б я знала,
Що в школі його тричі виганяли,
Хіба б його я відпустила!
А зустріч ця з учителькою!
Та що їм до мого синочка!
Дізнавшись про загибель Павлика,
Одна учителька таке сказала:
«На одного дурня в школі
Поменшало…»
Як мені, матері, таке почути!
Таж дайте мені знати, Вчителю,
Де я не мала рації, а де вони,
Бо я ж – проста робітниця на фабриці.
Мо’,