Виходить Душа-Хлопець з Хору.
Я – Душа-Хлопець,
Всі в мене – друзі, я у всіх – друг.
Тому – кум, тому – сват.
З тим у карти грав,
Тому – кроля білував,
Бач, як музика виграє, наче своя.
А що з Учителем я дружив,
То це навіть кури павлищанські знають.
Та він з моїм портфелем
У сам Київ їздив,
Це я вам точно говорю!
Зараз до нього всі туляться,
Коло зірочки його гріються,
Вчитель – Герой, «Правда» про нього пише,
А я згадую, що було
Двадцять літ назад,
У сорок восьмому році.
Переїхав він у Павлищани
Директорувати у нашу школу.
Такий нервовий політрук, куди там!
Хвороба його доконала.
Дружина його, пам’ятаю,
В аптеку за ліками подалася,
В кабінеті нікого, ми вдвох,
Новий рік гупає за вікном.
Метнувсь я туди-сюди,
Плящину приніс, ковбаси,
А пити йому не можна, бо смерть,
А тут він виглушив, бачу, стакан,
Ніколи більше не бачив, щоб пив. Зась!
Холод. Мороз. Зірки великі,
Наче сови чи їжаки ворушаться.
Кажу йому: «Годі, Вчителю!»
Дрібнокаліберку поставив він між колін,
Кватирка відчинена на мороз,
Здається, як би стрелив —
Зірку збив би, мов сову,
Чи пугача, чи путькало,
Чи їжака, такі вони великі!
Лежать у небі – ворушаться.
Дивлюсь на нього, а він – мокрий весь.
– Кінець мені приходить, – каже, – брате. —
Бувало, прийде з уроку,
А з нього прямо річками тече,
Неначе він щойнісінько
З-під ринви вийшов – отака біда.
Кишечник, серце – мученицька мука!
Та ще й рука поранена домучує,
Великі очі тільки світяться.
Як зорі. Як сови. Як їжаки.
Надвір ми вийшли. Він – з гвинтівкою.
Злякався я – їй-богу, думаю,
Коли б собі біди не заподіяв!
Він до плеча гвинтівку – і давай
Стріляти в моторош, лиш гільзи
У сніг рипучий скавулять.
Мороз тріскучий, стрілянина та.
– Ну, годі, – йому кажу, – йдем в кімнату,
А то прийде дружина зараз.
Дістану прочухана —
І за горілку, і за стрілянину.
– Ну, з Новим роком, – каже,
І стрелив ще раз. – Цей рік вже не зможу
Я пережити… Вже снаги нема… —
Як стрелив він, то, вірите чи ні,
У ті зірки великі, наче сови,
То стала зірка падати над школою.
– Чиясь душа впаде нового року!
– Та що ти! – я кажу йому. – Не те,
Це на добро, вона ж не по собі,
А ти її підстрелив, оту зірку,
Отож чекай,