Олександр Кониський під час Кримської війни був змушений обставинами до короткої канцелярійної служби в Прилуках для «матушки Росії». Цей примус так його гриз, що він писав, каючись у своїм підневільнім гріхові:
Я блудний син, лукавий син,
Зневажив я свою родину,
І тяжко-соромно згадать
Про те, що я служив чужині.
Це – традиція Кониського. Деінде – цілком у дусі Драгоманова – бачив цю традицію В. Липинський. Він підносить заслуги російського генерала Залєського, який «во ім’я цієї нашої попередньої, історичною минувшиною сотвореної, такої, а не іншої, реальної, а не фантастичної, політичної традиції, служив вірою і правдою державі російській».
Кониському служба чужинцеві – варта догани, Липинському – пошани. І один і другий мають право покликатися на традиції.
Ми шануємо традиції старого Києва і його культури. А ідеолог українського соціалізму і радикалізму називає традиції Київської Русі – традиціями «хамів і розбійників», які треба «кинути в піч», замінивши «традиціями» соціалізму.
За якими традиціями йти?
Ми шануємо традиції останньої революції на Україні, коли впав царат і коли високо вгору зривалася наша революційна стихія народна. Але провідники соціалізму вчать нас не довіряти тій стихії, бо це ж було «неосвідомлене українське село», яке «боялося самостійності України». Бо це ж був народ, який «не розумів» високих національних ідеалів і не хотів за них боротися.
Є традиціоналісти, які охоче тримаються старих «консервативних» народних звичаїв – у вірі, в соціальному побуті тощо. Але є й інші – так звані поступовці і демократи, які відкидали ці звичаї. Ці «демократи» з того сміялися! «При всім нашім демократизмі, – писали вони, – треба держатись принципів не традиційних, а наукових, прогресивних, і ці принципи нести в народ і не понижати або затемняти свої думки для застарілих, а то й протирічивих думок так званого народу». Як бачимо, там, де їм це було невигідно, наші драгоманівці-народники говорили про «так званий народ»! Вони вміли навіть ще краще відзиватися про немилі своїм доктринам народні традиції! Бо ті «народні традиції» – це була звичайна «реакція». «Космополітичні (драгоманівці)… цивілізацію ставили вище національності і вважали утилітарно кориснішою для народу, ніж народні традиції, між якими є багато архаїчного і просто ретроградного».
Тут уже просто проголошується війна національним традиціям як чомусь «ретроградному» і «реакційному» (чисто більшовицька мова!). А тим традиціям протиставляться ідеї «поступу» і «космополітизму». Це зрештою не перешкоджає сучасним оборонцям Драгоманова, що так кепкував з історичних наших традицій, заступатися за нього в ім’я пошанування… історичних традицій!
Як бачимо, різні є наші традиції, різні погляди на них. За якими ж іти?
Деякі земляки мають таке широке серце, так вщерть налляти любов’ю, що наказують шанувати й одні традиції, і другі, і Кониського, і Драгоманова, і Мазепу, і Кочубея, і традиції