По господарству кожен займався своєю справою – за хистом та розумінням. От і маленький Миколка приніс в’язанку трави верескливим поросятам, а сестричка Галинка наливала воду у дерев’яні корита для всієї домашньої живності. Свекруха, або ж тепер Даринчина мати, вже поставила хліб на випічку і приготувалася йти до річки дещо прати, а Даринка зібралася також іти за нею. Здаля почулися незрозумілі крики людей, гавкіт оскаженілих собак, і Даринка, вийшовши за ворота, побачила, як по іншій стороні балки несуться вершники, припавши до кінських грив та підібгавши вгору ноги. По невеликих конях та манері їзди вона зрозуміла, що це чужинці, а окрім татар нікому більше так зухвало ватагами нестися по селу.
– Матусю, татари! Матусю, хапаймо дітей і до лісу! – закричала Даринка. Вибігла мати і, почувши, що коні вже гупотять недалеко, закричала:
– Скоріше, всі до льоху!
Похватавши дітей, вони все кинули і побігли до клуні, де був льох. Мати залізла останньою і, приловчившись, звалила на отвір льоху порожню діжку з-під зерна. Майже відразу почули тупотіння ніг по двору і галасливі викрики чужинців. У повній темряві вони заштовхали дітей за діжки із солониною і, кинувши на них якесь ганчір’я, наказали сидіти собі тихо, незважаючи ні на що, навіть коли татари знайдуть їх і будуть виманювати зі схованки.
У льоху було прохолодно, і час неначе зупинився для всіх. Чути було тільки стукіт сердець та приглушені викрики заброд. Малі стали злякано скиглити в закутку, та мати Тетяна швиденько заспокоїла їх гарячим слівцем. Даринка прислухалась до голосів нагорі, і ось їй здалося, що чує крики Андрія і батька, дзенькіт шабель, а потім все стало вщухати.
Раптом почула рідний голос Андрія, який кликав її. Вони з матір’ю відштовхнули бочку і, відгукуючись, стали вилазити. Даринка визирнула з клуні і, побачивши у дворі своїх рідних, швиденько допомогла вибратись матері, а тоді й малечі.
У дворі лежали декілька порубаних татар, а чоловіки наводили лад, витягуючи забитих за ворота. Андрій, побачивши кохану Даринку, схвильовано підскочив до неї, обійняв, наказав взяти теплі речі, воду, їжу і бігти до річки, щоб переправитися на інший бік, заховатися у лісі.
Уся малеча, мати і Даринка побігли до огороднього лазу. Молода жінка тільки й побачила, як чотири вершники разом з Андрієм попрямували до Тимошевої господи. Серце її віщувало якусь біду, але необхідно було рятувати всю малечу, свою долю і долю майбутньої дитини. Прибігли до річки і хутенько витягли човен, захований в очереті, стали веслувати до протилежного берега. Вони вже майже допливли, як побачили, що до річки скачуть три чужих вершники. Проте татари запізнились їх упіймати. Утікачі вискочили на берег, підштовхнули човен до заводі в очереті і зникли в лісі. Позаду почулося свистіння стріл, але марно вороги їх пускали…
У дитинстві