– А що означає тіснота?
– Те, що між талантами мають бути тісні зв’язки. Приміром, щоб улаштувати зустріч, не треба ніякої бюрократії. Навіщо заздалегідь домовлятися про все, спілкуватися з секретарем? Просто ввалюй і обговорюй. Обмінюватись ідеями треба без перепон. І, як ти, мабуть, знаєш, «Соліфон» досяг неабиякого успіху. Вони забезпечили новітніми технологіями цілу низку організацій, навіть АНБ, між нами кажучи. А тоді з’явився новий малий геній, твій земляк, і з ним…
– …здиміли всі кляті «Т».
– Атож.
– І це був Балдер.
– Саме так. І я не думаю, що в нормальній ситуації він мав би проблеми з толерантністю чи тіснотою. Однак від самого початку він поширював довкола себе якусь отруту. Балдер відмовлявся будь-чим ділитися, і йому відразу ж удалося зіпсувати приємну атмосферу серед елітарних науковців компанії, надто коли він почав звинувачувати людей у крадіжках і мавпуванні. А ще він розбив глек із власником Ніколасом Ґрантом. Але той відмовляється розповідати про причини сварки. Каже тільки, що то було щось особисте. А невдовзі Балдер звільнився.
– Я знаю.
– Більшість тільки зраділа, коли він пішов. Стало легше дихати, і люди знову почали довіряти одне одному. Бодай якоюсь мірою. Проте Ґрант не зрадів, як і його адвокати. Балдер забрав із собою свої начерки та розробки, і ходили чутки, – можливо, тому, що ніхто нічого до пуття не знав, – ніби він додумався до чогось сенсаційного, здатного докорінно змінити квантовий комп’ютер, над яким працював «Соліфон».
– Суто з юридичного погляду всі його надбання належать компанії, а не йому особисто.
– Правильно. Отже, хоч Балдер і кричав голосно про крадіжки, але кінець кінцем сам виявився злодієм. І, найімовірніше, не сьогодні-завтра справа дійде до суду, якщо тільки Балдер не зможе пристрашити адвокатів відомими йому фактами. Він сказав, що ця інформація – його забезпека, і, мабуть, так воно і є. Але за найгіршого сценарію вона може…
– …призвести до його смерті.
– Оцього я й боюся найбільше, – промовила Алона. – Ми зібрали переконливі докази того, що починається щось серйозне, а зі слів твоєї керівниці я зрозуміла, що ти зможеш зарадити нам.
За вікном розігралася буря, і Ґабрієлла відчула жагуче бажання кинути все й податися додому. Однак вона зняла пальто й у препаскудному настрої знову сіла за стіл.
– Чим я можу зарадити?
– Як гадаєш, що він винюхав?
– Чи маю я це розуміти так, що вам не вдалося ні поставити йому жучка, ні гакнути його комп’ютер?
– На це питання, серденько, я тобі не відповідатиму. Але що ти думаєш?
Ґабрієлла згадала, як Франс Балдер не так давно стояв у дверях її кабінету й белькотів про те, що мріє про нове життя… І що він мав тоді на увазі?
– Тобі, мабуть, відомо, – сказала вона, – що Балдер уважав,