– Ні, – прошипів Ед. – Це гакер, якийсь довбаний супергакер, якому я відріжу яйця.
Ґабрієлла тільки-но вдягла пальто, щоб іти додому, як знову зателефонувала Алона Касалес. Попервах Ґране була роздратована. І не тільки через попереднє сум’яття. Вона хотіла повернутися додому ще до того, як буря розгуляється до краю. У радіоновинах сказали, що пориви вітру сягнуть тридцяти метрів за секунду, а температура знизиться до –10 °C. Ґабрієллине вбрання аж ніяк не підходило до такої погоди.
– Вибач за затримку, – сказала Алона. – Нам випав шалений ранок. Цілковитий хаос.
– Тут теж, – чемно відповіла Ґабрієлла, поглядаючи на годинник.
– Але я маю до тебе, як уже казала, важливу справу. Принаймні я так думаю. Її нелегко оцінити. Я саме почала вишукувати угруповання росіян. Я про це згадувала?
– Ні.
– Ну, мабуть, там ще німці й американці є, а може, і дехто зі шведів.
– Про яке угруповання ми говоримо?
– Це злочинці, вправні злочинці, які більше не грабують банків і не продають наркотиків. Натомість вони викрадають корпоративні секрети й конфіденційну бізнесову інформацію.
– Чорні гакери.
– Це не просто гакери. Вони ще шантажують і підкуповують людей. Можливо, не гребують і такою старомодною справою, як убивство. Правду кажучи, я на них зібрала небагато інформації, переважно якісь кодові слова й непідтверджені зв’язки плюс кілька справжніх імен молодих комп’ютерників нижчої ланки. Це угруповання спеціалізується на промисловому шпигунстві, тому-то ця справа опинилася на моєму столі. Ми боїмося, що найсучасніші американські технології потрапили до рук росіян.
– Розумію.
– Але дістати їх нелегко. Вони добре шифруються, і, хоч як я намагалася наблизитись до їхніх ватажків, мені лише вдалося встановити, що їхнього лідера звуть Танос.
– Танос?
– Так, це похідне від Танатоса – бога смерті в грецькій міфології. Він доводився сином Нікті, ночі, і братом-близнюком Гіпносові, сну.
– Як драматично.
– Швидше по-дитячому. Танос – лихий руйнівник у коміксах компанії «Марвел». Ну, знаєш, там де є ще такі герої, як Галк, Залізна людина й Капітан Америка. По-перше, це все не дуже російське, а найголовніше… як би сказати… це…
– …несерйозне й бундючне?
– Так, наче вони – купка зарозумілих студентів коледжу, що знущаються з нас, і це мене доводить до сказу. Насправді в цій історії багато тривожного, тож я дуже зацікавилась, коли ми завдяки радіотехнічній розвідці дізналися, що, судячи з усього, з цієї компанії хтось утік. Нам подумалося, що цей хтось міг би надати нам певну інформацію, коли тільки ми зуміємо знайти його першими. Одначе, розібравшись у ситуації краще, ми зрозуміли, що все не зовсім так, як ми гадали.
– Що ти маєш на увазі?
– Їх