Ще одна, менш поширена група, – і Балдер сподівався, що Авґуст належить саме до неї, – так звані геніальні саванти. Це особи, чиї таланти сенсаційні з усякого погляду. Наприклад, Кім Пік, який помер нещодавно від серцевого нападу. Кім мав тяжкі розумові порушення й не міг навіть самостійно вдягатися. Проте він пам’ятав двадцять тисяч книжок і міг дати блискавичну відповідь на будь-яке фактичне питання. Він був наче жива база даних. Його ще називали Кімп’ютер.
Потім музикант Леслі Лемке – сліпий і розумово відсталий чоловік, який у шістнадцять років прокинувся серед ночі й, не навчаючись і не вправляючись, досконало зіграв Перший фортеп’яновий концерт Чайковського, хоча чув його лише один раз у телепрограмі.
Або ж Стівен Вілтшир – англійський хлопчик-аутист, що був дуже замкнутий і своє перше слово вимовив, тільки коли йому минув шостий рік. До того ж це слово було «папір». Років у сім Стівен міг, лише побіжно глянувши на великий архітектурний комплекс, ідеально накреслити його в найдрібніших деталях. Якось він літав над Лондоном на гелікоптері, а коли приземлився, то намалював запаморочливу, строкату панораму всього міста. Та хлопчик аж ніяк не копіював. У роботах Стівена рано виявилася дивовижна оригінальність, і тепер його всі вважають за великого художника. Отож є такі, як він, і це саме хлопчики.
На шість савантів припадає тільки одна дівчинка. Мабуть, тому, що серед основних причин аутизму – циркуляція великої кількості тестостерону в утробі матері. Звісно ж, насамперед тоді, коли жінка виношує хлопчика. Тестостерон може пошкодити мозкову тканину ембріона, атакуючи зазвичай ліву півкулю, яка розвивається повільніше й відзначається вразливістю. Синдром саванта – компенсація правої півкулі мозку за пошкодження лівої.
Однак через те, що півкулі мозку різняться поміж собою – ліва відповідає за абстрактне мислення й здатність бачити ширшу картину, – наслідки таких змін досить своєрідні. Виникає нова перспектива, особливий тип фіксації деталей, і коли Франс усе зрозумів правильно, то вони з Авґустом бачили той світлофор зовсім по-різному. І не тільки тому, що хлопчик був набагато сконцентрованіший, а й через те, що Балдерів мозок відразу відкинув усі неістотні деталі, зосередившись лише на сигналах світлофора – іди чи стій. Цілком імовірно, що його сприйняття затьмарювали думки про Фарах Шаріф, тоді як для Авґуста перехрестя уявлялося таким, яким воно було насправді, з усіма подробицями.
Хлопчик у найдрібніших деталях зумів зафіксувати і сам перехід, і напівзнайомого чоловіка, який перетинав вулицю. Потім він тримав цей образ у голові, як гарну гравюру, і тільки за два тижні відчув потребу його зобразити. І найдивніше – крім світлофора, він відтворив ще й перехожого, наділивши його якимось тривожним сяйвом. Франс ніяк не міг позбутися думки, що Авґуст хоче йому сказати щось більше, ніж «Глянь, що я можу зробити!» Він усоте пильно вдивлявся в малюнки, аж тут йому