Але достеменно ніхто не знав. Оса завжди мала свої секрети, і мотив для неї був неістотний – так у всякому разі всі себе переконували. Якщо Оса ладна допомогти, то треба вдячно прийняти цю допомогу й не журитися тим, що спочатку вона не виявляла особливого ентузіазму та й узагалі майже ніяких емоцій. Принаймні вона більше не опиралася, і цього досить.
Коли Оса долучилася до справи, шанси на успіх зросли. Усі вони краще за більшість людей знали, що останніми роками АНБ обурливо й брутально перевищує свої повноваження. Нині агенція прослуховує не лише терористів та потенційно небезпечних осіб, і навіть не очільників іноземних держав та інших впливових людей, а майже всіх. Вона стежить за мільйонами, мільярдами, трильйонами розмов, листів і дій в інтернеті, архівуючи їх, і день у день розширює свої повноваження, все глибше занурюючись у наше приватне життя, обертаючись на одне велике невсипуще лихе око.
Правду кажучи, ніхто в «Республіці гакерів» не міг претендувати на моральну чистоту в цьому плані. Усі вони збирались у таких місцях цифрового простору, де їм не було що робити. Це, так би мовити, одне з найперших правил гри. Гакер – то порушник меж з усіма позитивними й негативними наслідками, людина, яка у своїй діяльності нехтує правила й розширює свої знання, не завжди звертаючи увагу на відмінності між приватним і публічним.
Проте моральні принципи члени їхньої організації мали, а найголовніше – вони з власного досвіду знали, як влада розбещує людей, особливо коли вона непрозора. Нікому з них не подобалася думка про те, що найгірші, найбезсоромніші гакерські атаки тепер чинять не поодинокі бунтарі й беззаконники, а державні велетні, які прагнуть контролювати своє населення. Тому Чума, Трійця, Боб Собака, Плавець, Дурень, Кіт і вся компанія з «Республіки гакерів» вирішили завдати удару у відповідь, зламавши комп’ютери АНБ, і так чи інакше їм нашкодити.
Завдання було не з легких. Воно чимось скидалося на крадіжку золота з Форт-Нокса. До того ж вони, як зарозумілі ідіоти, прагнули не тільки проникнути в систему, а й заволодіти нею. Вони хотіли здобути статус суперкористувача, або Root, якщо говорити мовою «Лінуксу», а для цього їм треба було знайти невідомі вразливі місця в системі безпеки, так звані Zerodays, – спочатку на серверній платформі АНБ, а потім у внутрішній мережі організації NSANet, яка веде радіотехнічну розвідку по всьому світі.
Почали вони, як зазвичай, з невеликої соціальної інженерії. Їм треба було з’ясувати імена системних адміністраторів і аналітиків інфраструктури, що мали складні паролі для доступу до локальної мережі. А ще не завадило б виявити якогось недбайла, що легковажить заходи безпеки. І справді, через власні канали вони дістали чотири-п’ять імен, і одне з них – Річард Фуллер.
Фуллер