Либонь, там є якась передісторія. Вони з Балдером, очевидно, знали одне одного. Це було цілком можливо, і тому він спробував поґуґлити їхні імена разом, але безрезультатно. Якийсь час він просто сидів і дивився на негоду, думаючи про витатуйованого дракона на худенькій блідій спині, про різке похолодання в Гедестаді й розриту могилу в Ґоссебердзі.
Відтак Блумквіст повернувся до пошуку інформації про Франса Балдера, і тепер уже матеріалів не бракувало. На запит про професора виринуло два мільйони відповідей, однак знайти серед них його біографію було нелегко. Тут переважали наукові статті й коментарі. Здавалося, Балдер зовсім не давав інтерв’ю, і через це факти його життя мали якийсь міфічний полиск, наче їх романтизували захоплені студенти.
Судячи з усього, в дитинстві Франса вважали за більш-менш розумово відсталого, аж поки одного дня він зайшов до кабінету директора своєї школи на Екере[10] й показав помилку в підручнику математики для дев’ятого класу, пов’язану з так званими уявними числами. У новому виданні помилку виправили, а Франс наступної весни виграв національну математичну олімпіаду. Дехто стверджував, що він годен говорити задом наперед, створюючи власні довгі паліндроми. В одному зі своїх ранніх шкільних творів, опублікованому в інтернеті, Балдер критикував роман Герберта Джорджа Веллса «Війна світів», бо не розумів, як істоти, що в усьому нас перевищували, могли не знатися на відмінностях між бактеріальною флорою Марса й Землі.
Після гімназії Франс вивчав комп’ютерні науки в Імперському коледжі Лондона й захистив там дисертацію на тему алгоритмів нейронних мереж, яку визнали революційною. Він став наймолодшим професором Стокгольмського технологічного інституту і членом Королівської академії інженерних наук. Нині Балдера вважали за провідного світового авторитета в галузі гіпотетичної концепції технологічної сингулярності – стану, коли інтелект комп’ютерів перевершить людський.
Франса важко було назвати привабливим. На більшості фотографій він скидався на розпатланого троля з маленькими очима та здибленим волоссям. Однак йому вдалося одружитися з гламурною актрисою Ганною Лінд, згодом Балдер. У пари народився син, що, згідно з репортажем у вечірній газеті під заголовком «Ганнине велике горе», був розумово відсталий, хоч на фотографії до статті хлопчик мав цілком нормальний вигляд.
Шлюб розпався, і в судовий розгляд справи щодо опікунства, який був схожий на бурхливу битву, втрутився enfant terrible[11] театру Лассе Вестман. Він заявив, що Балдерові не можна довіряти сина, бо його більше хвилюють розумові здібності комп’ютерів, ніж дітей. Далі заглиблюватися в проблематику розлучення Мікаел не став, а спробував розібратися в Балдерових дослідженнях та судових процесах і ще довго сидів, поринувши в складні тексти про квантові процесори в комп’ютерах.
Потім