– Здається, ти казала у тебе день народження наступної неділі?
Юніс раптово почервоніла знову:
– Так і є.
Бомбардир дав шматочок сиру Дуґласові, який розпускав слину, сподіваючись отримати щось смачненьке.
– Плануєш щось грандіозне?
Справді, вона дещо планувала. Юніс і Сюзан, її найкраща шкільна подруга, завжди мріяли, що поїдуть святкувати свої двадцять перші дні народження, між якими лише день різниці, у Брайтон. Юніс ніколи не любила бучних вечірок, а її батьки воліли заплатити за подорож, аніж винаймати зал з баром і волохатого діджея. Та Сюзан знайшла собі хлопця, як дві краплі води схожого на Девіда Кессіді[22], який працював у «Вулвортсі»[23]. Він планував сюрприз на її день народження. Сюзан дуже перепрошувала, але таки обрала нове кохання, а не стару дружбу. Батьки Юніс запропонували поїхати з нею, але це було не зовсім те, що вона мала на думці. Бомбардир перервав її на півслові:
– Я поїду, – визвався він, – якщо ти не проти свого старенького боса.
Ця пропозиція дуже схвилювала Юніс. Але вона щосили намагалася цього не показувати.
– Добре, я спробую йти повільніше, щоб мій літній бос не надто захекався. Лише сподіваюся, ти зможеш зі мною впоратися!
У суботу вранці Юніс навідалася до перукаря, щоб підстригтися, укласти волосся і зробити манікюр. Опівдні, всоте перевіривши прогноз погоди на завтра, дівчина перебрала геть усі речі у своєму гардеробі, створюючи мислимі й немислимі комбінації. Нарешті вона зупинилася на фіолетових розкльошених брюках з високою талією, блузці із квітковим принтом, фіолетовому капелюсі з велетенськими висячими крисами, щоб підкреслити свій свіжий фіолетовий манікюр.
– Як я виглядаю? – запитала вона маму і тата, походжаючи сюди-туди вітальнею і застуючи їм «Двох Ронні» по телевізору.
– Ти дуже мила, – відповіла мама.
Батько кивнув, але промовчав. За своє життя він усвідомив, що мудріше не втручатися в жіночі розмови про моду.
Тієї ночі Юніс не могла заснути, але навіть коли це вдавалося, їй снився Бомбардир. Завтра буде надзвичайний день!
Розділ 9
Здавалося, це звичайний собі день. Але протягом наступних тижнів Лора нишпорила у себе в пам’яті, намагаючись пригадати знаки і підказки, які залишилися непоміченими. Напевно, вона мала відчути, що станеться щось жахливе? Лора гадала, що вона мусила бути католичкою. Скрізь шукає свою провину.
Того ранку Ентоні, як звичайно, пішов на прогулянку, щоправда, без своєї сумки. То був прекрасний ранок, і коли він повернувся, Лора зазначила, яким щасливим виглядає її друг. Таким розслабленим і задоволеним вона не бачила Ентоні вже давно. Він не пішов до кабінету, а попросив Лору принести йому каву в садок, де він жваво обговорював троянди з Фредді. Поставивши тацю на стіл у саду, Лора навмисно не дивилася на Фредді. Можливо, тому що цей чоловік здавався їй привабливим, вона почувала себе некомфортно в його присутності. Фредді зі своєю вродою і шармом викликав