Розділ 12
Полиці і шухляди, полиці і шухляди, полиці і шухляди; три стіни повністю заставлені. Мереживні панелі на французьких вікнах трохи піднялися і ледь колихалися від вечірнього вітерця, що леготів з відкритого вікна. Навіть у напівтемряві Лора побачила, що усі полиці щільно заставлено, і, навіть не дивлячись, вона була певна, що шухляди теж повні. Тут праця цілого життя.
Лора ступила до кімнати, дивуючись кількості всіх цих речей. То ось яке воно, таємне королівство Ентоні – скарбниця загублених речей, турботливо, з любов’ю збережених і маркованих. Лора відчувала – це навіть більше, ніж просто речі. Вони важливіші, ніж той мотлох, який ставлять на полиці задля краси. Дійсно чогось варті, можливо, безцінні. Ентоні протягом годин просиджував у цій кімнаті з цими речами. Лора не знала чому, але була певна: він мав для цього дуже поважні причини, і якимось чином у пам’ять про нього вона має зберегти ці речі. Вона відсунула найближчу шухляду і витягла звідти першу-ліпшу річ, що потрапила під руку. Це виявився великий темно-синій ґудзик, який, напевно, колись красувався на жіночому пальті. Табличка вказувала, коли і де його знайдено. Спогади й пояснення почали роїтися в голові Лори, вона намагалася відновити мозаїку з розрізнених елементів. Картину вона інтуїтивно відчувала, але раціонально ще не могла пояснити.
Лора схопилася за спинку крісла, щоб зберегти рівновагу. Незважаючи на відчинене вікно й протяг, у кімнаті було задушливо. Повітря просякнуте історіями чужих доль. Про що ці історії? Чи це ті речі, про які Ентоні писав оповідання? Вона читала його твори і непевно пригадувала історію про синій ґудзик. Але звідки ці всі речі взялися? Лора погладила хутро маленького іграшкового ведмедика, який сиротиною лежав біля коробки з-під печива на одній з полиць. Чи це музей утрачених частинок життя реальних людей, чи антураж творчості Ентоні? Напевно, і те, і те. Вона обережно взяла резинку для волосся кольору лайму, що лежала поруч із ведмедиком на полиці. Ця річ і новою коштувала лише кілька пенсів, а тепер, коли квіти на ній погано трималися, ніхто б не взяв її і задарма, але, попри це, резинка була охайно підписана і збережена, як усі інші речі в кімнаті. Лора усміхнулася, пригадавши, як у дитинстві захоплювалась отакими резинками, як оця, у неї ж завжди були звичайні.
Резинка для волосся лаймового кольору з пластиковими квітами. Знайдено на дитячому майданчику, Деррівуд-парк, 2 вересня.
Це останній день літніх канікул,