Вона запропонувала Елізі сукню від Скіяпареллі, їй вона сподобалася, але наречений мав іншу думку: «Милий Боже, Ліззі, ти ж не можеш виходити заміж у сукні мертвої жінки!»
Лілія ніколи не схвалювала вибір Елізи. Генрі. Хіба можна довіряти чоловікові, якого звати так само, як пилосмок? Коли вони вперше зустрілися, він з таким виразом дивився на неї згори вниз, опустивши свій блискучий ніс бараболею, що вона одразу зрозуміла: на думку жінки за шістдесят п’ять цей молодик зважати не буде. Він говорив до Лілії з перебільшеною поштивістю, наче натреноване цуценя. Насправді на першій родинній вечері, приготованій з такою любов’ю, поданій з найкращими намірами, у Лілії склалося інстинктивне враження, що ніхто з родини не пройшов перевірку, крім, звичайно, Елізи. А найважливішими активами Елізи, на думку цього Генрі, були її врода і поступливість. О, він розсипався в компліментах щодо їжі. Смажене курча майже таке саме смачне, як у його матері, а вино «справді хороше». Та Лілія помітила, з якою прихованою зневагою він шукав плями на виделці та своєму келиху для вина. Еліза навіть після цього вибачила його поведінку й вигадала собі якісь пояснення таким манерам. Так дбайлива мати вибачає своєму нерозумному немовляті. А Лілія думала, що йому потрібне не розуміння, а добрячий стусан під його опецькуватий зад. Але її не стурбувало це знайомство, Лілії не могло і приверзтися в нічному жахітті, що це триватиме довго. Генрі був осоружним додатком до їхньої родини, але вона могла потерпіти тому, що він тут тимчасово. Справді?
Еліза вдалася такою енергійною дитиною, вона завжди й у всьому шукала свій шлях. Могла, наприклад, одягти вечірню сукню з високими мисливськими чоботами й піти ловити тритонів у струмку. Вона полюбляла сандвічі з бананом і тунцем, а одного разу цілий день ходила задом наперед, щоб «лише відчути, як воно». Однак усе змінилося, коли померла її мати, дочка Лілії, тоді Елізі виповнилося лише п’ятнадцять. Батько одружився ще раз, привівши додому мачуху, яка пнулася зі шкури, щоб стати в родині своєю. Але вони так ніколи і не потоваришували.
Мати самої Лілії вчила її двох речей: одягатися за власним смаком і одружуватися лише з кохання. Самій їй вдалося перше, проте не друге, і вона шкодувала про свою помилку все життя. Лілія добре засвоїла урок. Одяг завжди був її пристрастю, романом, що ніколи не розчарує. Те саме й з її шлюбом. Джеймс працював садівником у сільському будинку батьків. Він вирощував анемони, жоржини й оксамитові троянди, які пахли літом. Лілію дивувало, що такий мускулястий і сильний чоловік, з руками чи не вдвічі більшими за її, може вдихати життя в делікатні пагони й бутони. Вона закохалася. Еліза обожнювала дідуся, але Лілія овдовіла, коли онучка була ще дитиною. Роки по тому одного разу Еліза запитала Лілію,