– Не знаю. Томмі розмовляє з людьми, тільки коли сам того схоче.
– А ти не можеш вивести його до нас? – поцікавилася Джуді.
– Нікого не можна вивести навмисне. Це відбувається саме собою. Я можу лише попросити його з вами поговорити.
– Давай, – заохотив Швайкарт, ховаючи усмішку. – Спробуй.
Здавалося, Мілліган повністю занурився в себе. Він пополотнів. Його очі оскляніли, наче тепер були звернені вглиб його єства. Губи юнака заворушилися, мовби той говорив сам із собою. Він випромінював таке напружене зосередження, що навіть атмосфера у тісній кімнатці наелектризувалася. Саркастична посмішка щезла зі Швайкартових вуст, і він затамував подих. Очі Міллігана проясніли й забігали по кімнаті. Він роззирнувся довкола, як людина, що прокидається від глибокого сну, і доторкнувся до правої щоки, ніби хотів переконатися в реальності своїх відчуттів. Після цього він бундючно відкинувся на спинку стільця і вп’явся поглядом у Джуді й Ґері.
Швайкарт видихнув. Побачене його вразило.
– Тебе звати Томмі? – звернувся він до юнака.
– А хто питає?
– Я твій адвокат.
– Особисто у мене немає адвоката.
– Тоді скажімо так: я той, хто допоможе Джуді Стівенсон витягнути з-за ґрат оцю тілесну оболонку, хоч хто б там її на себе нап’яв.
– Трясця, та мені не треба, щоб хтось мене звідкілясь витягав. Мене жодна в’язниця на світі не втримає. Я зможу втекти будь-якої миті, якщо мені заманеться.
Ґері зміряв його поглядом.
– Отже, це ти вислизаєш із гамівних сорочок. Тоді ти точно Томмі.
– Власною персоною, – знуджено відповів юнак.
– Ми з Денні розмовляли про коробку, напхану електронним начинням, яку поліція знайшла при обшуку помешкання. Він сказав, що вона твоя.
– Денні завжди був патякалом.
– Навіщо ти виготовив фальшиву бомбу?
– Хай йому грець, ніяка то не фальшива бомба! Хіба ж я винен, що тупоголові копи не здатні розпізнати «чорний ящик»?!
– Що-що?
– Те, що чули. «Чорний ящик». Це пристрій, за допомогою якого можна зламати телекомунікаційну мережу. Я просто експериментував – хотів обладнати телефон у машині. Я обмотав циліндри червоною ізоляційною стрічкою, а пришелепуваті копи вирішили, що то бомба.
– Але ти сказав Денні, що та коробка може вибухнути.
– Ой, на бога! Я завжди кажу це дрібноті, щоб вони не займали моїх речей.
– Звідки в тебе таке глибоке знання електроніки, Томмі? – поцікавилась Джуді.
– З книжок, – стенув плечима той. – Я самоук. Скільки себе пам’ятаю, мене завжди цікавило, як працюють різні речі.
– А як ти навчився вислизати з кайданів і пасток? – запитала вона.
– То Артур підкинув ідею. Хтось повинен був уміти виплутуватися з мотузок і тікати з того хліву, де нас лишали зв’язаними. Тож я навчився контролювати м’язи й суглоби рук. А згодом зацікавився різноманітними замками і засувами.
Швайкарт