– Нізащо.
– Це може врятувати тебе від ув’язнення. Я повинна…
– Я вам ось що скажу, пані Тернер, – почав юнак, нахиляючись до неї і свердлячи її зверхнім поглядом. – Якщо ви сюди когось приведете, то всі наші просто мовчатимуть і ви тільки виставите себе на посміховисько.
Просперечавшись із Артуром понад чверть години, жінка помітила, що його погляд знову затуманюється. Він відкинувся на спинку стільця, а коли знову нахилився до неї, голос його звучав інакше, а на обличчі був невимушений і доброзичливий вираз.
– Нічого нікому не розповідайте, – сказав хлопець. – Ви заприсяглись, а це святе.
– І з ким я говорю тепер? – прошепотіла вона.
– Мене звуть Аллен. Здебільшого це я спілкуюся з Джуді й Ґері.
– Але ж вони знайомі тільки з Біллі Мілліганом.
– Та ми всі відгукуємося на ім’я Біллі задля збереження таємниці. Хоча насправді Біллі спить, і то вже давно. Отже, так, пані Тернер… Ви не проти, якщо я називатиму вас Дороті? Матір Біллі також звуть Дороті.
– Ти сказав, що з Джуді й Ґері спілкуєшся здебільшого ти. А кого ще вони зустрічали?
– Томмі, хоча вони цього й не зауважили, бо ми з ним доволі схожі. Ви вже бачили Томмі. Це його не здатні стримати ані гамівні сорочки, ані наручники. Попри те що в нас із ним багато спільного, зі сторонніми зазвичай спілкуюся я. Томмі буває брутальним та саркастичним. На відміну від мене, він не надто добре ладнає з людьми.
– Кого ще зустрічали адвокати?
Юнак стенув плечима.
– Коли Ґері вперше прийшов запропонувати нам допомогу, він зустрів Денні. Той був наляканий і спантеличений. Він взагалі погано розуміє, що коїться. Йому лише чотирнадцять.
– А скільки тобі?
– Вісімнадцять.
Психолог зітхнула і похитала головою.
– Що ж, гаразд, Аллене. Ти начебто тямущий хлопець і маєш розуміти, що ви повинні звільнити мене від обіцянки. Необхідно, щоб Джуді й Ґері дізналися правду, бо тільки так вони зможуть належним чином захищати вас усіх у суді.
– Артур і Рейджен категорично проти, – відповів юнак. – Вони кажуть, що тоді люди вважатимуть нас психами.
– Але хіба це не краще, ніж опинитися за ґратами?
– Не мені вирішувати, – похитав головою хлопець. – Ми оберігали цю таємницю все своє життя.
– Тоді хто може це вирішувати?
– Гадаю, тільки всі гуртом. Артур – ватажок, але таємниця належить кожному з нас. Девід вам її розкрив, але вона не повинна вийти за межі цієї кімнати.
Дороті Тернер спробувала пояснити, що як психолог вона зобов’язана попередити адвокатів про таке важливе відкриття. Однак Аллен зазначив, що це жодним чином не гарантує перемоги в суді, зате якщо вся ця історія потрапить на шпальти газет, їхнє життя у в’язниці може перетворитися на пекло.
Потім до неї знову вийшов Девід, якого вона вже навчилася впізнавати за дитячою манерою поведінки. Він благав не порушувати дану йому обіцянку.
Вона