– А знаєш, що цікаво? – запитав Ґері. – Я щойно гортав його досьє і збагнув, що сьогодні, 14 лютого, у нього був день народження. Хлопцю виповнилося двадцять три. До речі, сьогодні ще й День святого Валентина.
Наступного дня Дороті та Джуді сказали Алленові, що Ґері Швайкарту теж необхідно відкрити їхню таємницю.
– Аж ніяк!
– Ну ж бо, ти повинен погодитись, – наполягала Джуді. – Щоб витягнути тебе з-за ґрат, неминуче доведеться пояснювати ситуацію іншим людям.
– У нас була домовленість. Ви обіцяли мовчати.
– Знаю, – відповіла Джуді. – Та це вкрай важливо.
– Артур буде проти.
– Дай-но мені з ним поговорити, – попросила Дороті.
З’явився Артур, спопеляючи їх поглядом.
– Усе це стає надзвичайно марудним. Я волів би зосередитися на важливих роздумах і науковій праці. Ваші надокучання діють на мене виснажливо.
– Дозволь нам розповісти про все Ґері, – звернулася до нього Джуді.
– Ні в якому разі. Таємницю і так уже знає двоє людей, а це вдвоє більше, ніж слід.
– Але тільки так ми зможемо тобі допомогти, – переконувала Тернер.
– Пані, особисто мені допомога не потрібна. Девіду й Денні – можливо. Але то вже не мій клопіт.
– Хіба тобі геть байдуже до того, чи виживе Біллі? – не стрималася Джуді, розлючена зверхністю Артура.
– Авжеж, не байдуже, – відповів той. – Але яку ціну доведеться заплатити? Всі нас вважатимуть божевільними. Усе піде шкереберть. Ми й так оберігаємо життя Біллі, відколи він намагався стрибнути зі шкільного даху.
– Ти про що? – запитала Тернер. – Яким чином ви оберігаєте життя Біллі?
– Ми не даємо йому прокинутись.
– Невже ти не розумієш, що мовчанка може негативно вплинути на хід справи? – мовила Джуді. – Вибір стоїть між свободою і чималим терміном ув’язнення. Хіба не зручніше займатися роздумами і науковою працею поза стінами в’язниці? Чи тобі кортить повернутися до виправного закладу в Лебаноні?
Артур схрестив ноги, переводячи погляд то на Джуді, то на Дороті.
– Як же я не люблю вступати в суперечки з леді. Гаразд, я даю вам зелене світло, але за тієї ж умови, що й раніше: ви повинні спитати дозволу в решти.
За три дні Джуді Стівенсон переконала всіх відкритися Ґері Швайкарту.
Холодного лютневого ранку вона пішки дісталася від окружної в’язниці до офісу громадського захисту, налила собі філіжанку кави, пройшла до захаращеного кабінетика Ґері, сіла і приготувалася до непростої розмови.
– Отже, так, – почала вона, – нехай поки що не переводять на тебе телефонні дзвінки. Є розмова стосовно Біллі.
Коли вона закінчила оповідати про свої зустрічі з Дороті Тернер і Мілліганом, Ґері витріщився на неї так, ніби вона була несповна розуму.
– Я бачила це на власні очі, – наполягала Джуді. – Я розмовляла з ними всіма.
Її