Кларіс відігнала «плімут» так, щоб частина світла від передніх фар потрапляла під двері, а тоді дістала з салону гумовий килимок.
– Заходите всередину, офіцере Старлінг?
– Треба все оглянути, містере Йоу.
Він простяг їй носову хустку.
– Пропоную вам гарненько перев’язати холоші на кісточках. Щоб миші не позалазили.
– Дякую вам, сер, дуже слушна думка. Містере Йоу, якщо двері впадуть, ха-ха, або ще щось трапиться, ви б не могли подзвонити за цим номером? Це наш оперативний відділ у Балтиморі. Вони знають, що я зараз тут із вами, і можуть занепокоїтись, якщо незабаром я не дам про себе знати, розумієте мене?
– Так, безперечно. Звісно, я так і зроблю.
Він подав їй ключі від «пакарда». Старлінг постелила гумовий килимок на мокру землю й лягла на нього, затуливши лінзи свого фотоапарата пластиковими пакетами для речових доказів. Штани на кісточках були надійно перев’язані її носовичком та хусткою містера Йоу. На обличчя впали дрібні краплі дощу, а в ніс ударив запах плісняви й мишей. Як не дивно, Старлінг пригадався латинський вираз.
У перший день навчання в Академії його написав на дошці інструктор з криміналістичної експертизи, і то було гасло римського лікаря: «Primum non nocere». Найперше – не нашкодь.
«Він би до такого не додумався в якомусь довбаному гаражі, де повно мишей».
Раптом прозвучав голос батька. Він звертався до неї, поклавши руку на плече її брата: «Якщо не можеш грати без скавучання, Кларіс, іди краще додому».
Старлінг застебнула ґудзик на комірі блузки, втягла голову в плечі й ковзнула під двері.
Вона опинилася під заднім бампером «пакарда». Автомобіль припаркували в лівій половині складської комори, майже впритул до стіни. Праворуч височіли стоси картонних коробок, заповнюючи вільний простір біля машини. Старлінг плазувала на спині підлогою, поки просунула голову у вузький прохід, що лишився між коробками й автомобілем. Вона посвітила ліхтариком угору на картонні кручі. Численні павуки заплели прогалину павутинням. Здебільшого – колопряди, чиї тенета були поцятковані маленькими висохлими, щільно перемотаними рештками комах.
«Ну, хвилюватися можна тільки з приводу коричневого павука-самітника, а він не плете павутини на видноті, – подумки заспокоїла себе Старлінг. – А через решту не варто перейматись».
Простору біля заднього крила мало вистачити, щоб стати на ноги. Вона звивалася й крутилася, поки не вибралася з-під машини, мало не ткнувшись обличчям у широку шину з білим обідком. Гума потріскалась від сухої гнилі. На колесі Кларіс розібрала напис «GOODYEAR DOUBLE EAGLE»[44]. Намагаючись не забити голову, вона піднялася й стала у вузькому проході, затуляючи рукою обличчя від павутини. Мабуть, саме так почуваються, коли вдягають вуаль.
Знадвору пролунало запитання від містера Йоу:
– Міс Старлінг, з вами все гаразд?
– Так, – відгукнулась вона.
Від звуку її голосу здійнявся тихий шерхіт,