Під Распейлову складську комірчину № 31 намело до шести дюймів прілого листя, змішаного з паперовими склянками та дрібним сміттям. По обидва боки підйомних дверей висіли важкі замки. До того ж засувку з лівого боку було опечатано. Еверетт Йоу незграбно схилився над печаткою. Старлінг тримала парасолю та ліхтарик, що світив їм у сутінках.
– Здається, склад не відмикали з того часу, як я був тут п’ять років тому, – сказав він. – Бачите, тут у пластику відбиток моєї нотаріальної печатки. Тоді я й гадки не мав, що родичі будуть стільки сперечатись і розгляд справи триватиме довгі роки.
Йоу взяв у Старлінг ліхтарик і парасолю, поки вона фотографувала замки й печатку.
– У містера Распейла була квартира в місті, де він жив і працював, а тоді мені довелося звільнити приміщення, щоб не платити ренту за рахунок спадку, – сказав він. – Я вирішив перевезти речі сюди й покласти їх разом із Распейловим автомобілем і майном, яке вже тут зберігалося. Ми привезли піаніно, книжки, ноти й, здається, ліжко.
Йоу спробував вставити ключ.
– Мабуть, замки позаїдало. Принаймні цей провертається дуже туго.
Йому було важко нахилятись і дихати одночасно. Коли він спробував сісти навпочіпки, хруснули коліна.
Старлінг тішило те, що навісні замки виявилися великими хромованими виробами фірми «Амерікан стендерт». Вигляд вони мали неприступний, але Кларіс знала, що зможе легко вибити з них латунні циліндри за допомогою гвинта для листового металу та цвяходера – батько був показував їй, як це роблять грабіжники, коли вона ще була малою. Проблема полягала в тому, де знайти гвинт і молоток, оскільки Старлінг не мала доступу до краму, що зазвичай возила з собою в «пінто».
Вона порилася в сумочці й знайшла балончик антильоду[41], яким користувалася, щоб відмикати замки в «пінто».
– Не хочете перепочити хвилинку у своїй машині, містере Йоу? Чому б вам трохи не погрітись, а я спробую все владнати. Візьміть парасолю, дощ майже вщух.
Старлінг підігнала ФБРівський «плімут» ближче до дверей, щоб присвітити собі фарами. Вона вийняла з машини мастильний щуп і накрапала оливи в замкові шпарини, а потім побризкала антильодом, щоб розігнати мастило. Містер Йоу сидів у своїй машині, усміхався й кивав. Старлінг раділа, що Йоу виявився чоловіком здорової думки і вона могла спокійно працювати, не налаштувавши його проти себе.
Стемніло. У світлі фар «плімута» Старлінг почувалася так, наче її виставили напоказ, у вусі лунав виск вентиляторного ременя – двигун працював на холостому ходу. Машину вона замкнула на ключ. На перший погляд містер Йоу здавався сумирним, але Кларіс вирішила не лишати йому жодної можливості розчавити її машиною об двері.
Навісний замок стрибнув