Як завжди уникаючи рідної термінології морпіхів, він удався до ввічливої усмішки:
– …цицуні, – зрештою закінчив він. – Беріться за розум, Старлінг, вам також є над чим працювати. Я хочу, аби до випуску ваша лівиця видавала за дев’яносто. Усім попаруватися й позначати одне одному час – хутко! Не ви, Старлінг, ідіть сюди. Що ще у вас є на цю машину?
– Тільки серійний номер і марка, от і все. Ім’я одного з попередніх власників, в якого вона була п’ять років тому.
– Гаразд, послухайте. Найчастіше люди засир… припускаються помилки, коли намагаються гоцати від одного власника до іншого повз реєстрацію. Десь між штатами вас зіб’ють із плигу. Знаєте, копи інколи роблять таке навмисно. У комп’ютерній базі вказано тільки реєстрацію та номерний знак. Усі вже звикли користуватися номерними знаками та реєстрацією транспортного засобу, а не його серійним номером.
У кімнаті лунало гучне клацання навчальних револьверів із синіми руків’ями, тож Бріґему довелося гриміти їй у вухо:
– Є один легкий прийом. «Р.Л. Полк і Компанія», які випускають міські телефонні довідники. Ці люди також публікують списки поточної реєстрації автомобілів за маркою та серійним номером. Це єдиний спосіб. За цими списками продавці машин потім роблять рекламну розсилку. А як ви здогадалися, що треба спитати в мене?
– Ви працювали в Комітеті торгівлі й транспорту, тож я вирішила, що вам часто доводилося шукати автівки. Дякую.
– З вас належиться – підкачайте ліву руку як годиться і присоромте кілька тендітних пальчиків.
На перерві між заняттями Кларіс повернулася до телефонної буди, і її руки так сильно тремтіли, що вона ледве розбирала свої нотатки. Распейлові належав «форд». Біля Університету Вірджинії був автосалон «фордів», і протягом років його власник терпляче робив усе можливе для її «пінто». Тепер так само терпляче він проглянув на її прохання Полкові списки. Він повернувся до телефону з ім’ям і адресою особи, на яку була востаннє зареєстрована машина Бенджаміна Распейла.
Мчить Кларіс на коні полем, у Кларіс усе під контролем. А тепер не дуркуй і подзвони тому чоловікові додому в, дайте глянуть, Канал № 9, штат Арканзас[33]. Джек Кроуфорд нізащо мене туди не відпустить, але я хоч зможу сказати напевне, кому належить ця тачка.
Слухавку ніхто не взяв, і вдруге – також. Здалеку звучав дивний гудок – подвійний дзенькіт, як на спареній телефонній лінії. Пізно ввечері вона спробувала ще раз, але слухавку так само ніхто не брав.
У середу, під час перерви на ланч, на дзвінок Старлінг відповів чоловік:
– На WPOQ золоті шлягери.
– Доброго дня, чи можу я поговорити з…
– Мені нема діла до алюмінієвої обшивки, і я не хочу жити ні в якому трейлерному містечку у Флориді, шо ще?
У голосі чоловіка Старлінг розчула пагорби й височини штату Арканзас. Вона могла перейти на цю говірку з ким завгодно й коли завгодно, а часу в неї було обмаль.
– Так, сер, якби