Суд призначив юриста Распейла, Еверетта Йоу, судовим виконавцем із нерухомості.
Старлінг доведеться звернутися до цього юриста, щоб дістатися до автомобіля. Може, він оберігає пам’ять про Распейла, і якщо його попередити завчасно, то він знищить речові докази, щоб захистити свого покійного клієнта.
Старлінг воліла атакувати зненацька, тож їй були потрібні порада й дозвіл. Окрім неї, у відділі поведінкової психології нікого не було, і вона почувалася по-хазяйськи вільно. Кларіс знайшла домашній телефон Кроуфорда в картотеці Ролодекс[30].
Вона не чула гудків виклику, аж раптом прозвучав його голос, дуже тихий та спокійний:
– Джек Кроуфорд.
– Це Кларіс Старлінг. Сподіваюся, я не відірвала вас від обіду… – сказала вона й далі говорила в тишу: – …сьогодні Лектер дещо розповів мені у справі Распейла, я зараз шукаю інформацію в офісі. Він сказав, що в Распейловій машині щось є. Доведеться добуватися до неї через його юриста, а оскільки завтра субота, занять немає, то я хотіла спитати вас, чи…
– Старлінг, ви пригадуєте мої вказівки щодо того, як чинити з інформацією стосовно Лектера? – Голос Кроуфорда був страх яким тихим.
– Подати звіт у неділю до дев’ятої ранку.
– Так і робіть, Старлінг. Саме так і робіть.
– Так, сер.
Від довгого гудка запекло у вусі. Пал поширився на обличчя, в очах заболіло.
– А бодай тебе перекрутило на хер, – промовила вона. – Старий мерзотник. Підлий сучий сину. Хай би Міґґс на тебе кінчив, то я подивилася б, чи тобі таке до вподоби.
Старлінг відмилася дочиста, надягла фірмову нічну сорочку Академії ФБР і вже сіла працювати над другою чернеткою свого звіту, коли з бібліотеки повернулася сусідка по кімнаті, Арделія Мепп. Її широке, коричневе, навдивовижу розумне обличчя було найприємнішим видовищем, яке трапилося Кларіс того дня.
Арделія Мепп помітила її втомлений вигляд.
– Чим ти сьогодні займалася, дівчинко? – Мепп завжди ставила запитання так, наче відповідь не мала жодного значення.
– Упадала перед божевільним, перемазавши обличчя спермою.
– Хотілося б і мені мати вільний час на особисте життя… Не знаю, як ти все встигаєш, іще й навчаєшся.
Старлінг збагнула, що сміється. Арделія Мепп посміялася разом із нею – скільки того був вартий маленький жарт. А Кларіс не зупинялась і чула свій сміх ніби здалеку, вона сміялась і сміялась. Старлінг дивилася на Мепп крізь сльози, і та здавалася дуже старою, а її посмішка – сумною.
Розділ 5
Джек Кроуфорд, чоловік п’ятдесяти трьох років, читає у вольтерівському кріслі при тьмяному світлі лампи в спальні свого будинку. Він сидить обличчям до пари двоспальних ліжок, які піднято на підпорах до висоти лікарняних. Одне належить йому, а