і не жахайся – недруги й вони!..
Безумцю, друга в гості не поклич,
бо журно так в садку бухикав сич.
А раптом друг поділиться бідою -
як збутися нам радісних облич?…
Домашню думку не беруть в дорогу!
Не виконав сьогодні засторогу!
В кінці дороги думаю одне і теж:
за кого вранці ти молилась Богу?
Серце жадно спішило здолати цю путь,
хоч дороги життя в лабіринти ведуть.
Мудрість – тисяча сонць! – шлях мені освітила,
та лишилась душі нерозгадана суть.
Не всі, я знаю, схильні до щедрот,
та за дарунок всяк відкриє рот.
Як недозволенім вини немає,
тоді за правду візьмуть в оборот…
Зрадів: тебе згадали у розмові,
тож щастя пив, немов уста медові.
А як сторонню жінку гудить хтось,
що горе в тебе, чую в кожнім слові.
Омар Хайям
Нікчемні люди всі так схожі з віслюками -
ховають пустоту свою під чепраками!
Ти хочеш, щоб вони твоїх торкались п’ят?
Стань багачем – вони тремтять над п’ятаками!
В кайданах розуму томлюсь не без причини:
коли б я вільним став хоча б на півгодини!
В свого століття вчивсь, напевно, цілий вік,
навчити ж не зумів я жодної людини.
Отой, що все життя молився на науку,
став доярем козла, набивши в справі руку!
Прикинься дурником – відплатиться тобі:
дешевша мудрість в нас від кісточки урюку.
Палац царя, де жив колись злостивий скнара,
де слуги билися щодня за пів динара,
розрушив час. Яка біда царя спіткала?
Мені з мечеті крук прокаркав: «Кара! Кара!»
Ми, люди, як ляльки. А долі – ляльководи.
Прозорий натяк? Ні! Немає в нас свободи:
актори ми, а світ – Всевишнього вертеп,
що стане сундуком, як скінчаться пригоди.
Хто світ відвідав цей, той знав гірке причастя,
бо вічним бути тут нікому не удасться.
Щасливий, мабуть, той, хто юним світ лишив,
хто ж зовсім не прийшов – той мав стократне щастя!
Як в світі цім не жив, а треба помирати!
Достойно це зроби, коли немає ради.
Ти – згусток м’яса, жил, мереживо кісток.
Це щезне все колись? Не бачу в тім утрати!
Ми – джерело забав, ми – копанка з журбою.
Ми – слави ручаї і кринички з ганьбою.
Людина – цілий світ з хулою й похвальбою,
в ній – гордий падишах, народжений рабою.
Добродію, міцній, візьми у злого сили -
не знатимуть біди всі люди до могили!
Для істини коли б знайшовся в світі трон,
ми щиро й від душі всі Господа б хвалили.
Як сріблу не скоривсь і не піддався злату,
то вірний, друже, ти законам шаріату.
Зніми халат оцей, веретище візьми -
лиш так ти збережеш над серцем царську владу.
Ти