Ткачами стаємо по волі Аллаха:
хтось – визнаний майстер, а хтось – горопаха!
Хтось тче килимки для моління старцям,
а хтось – килими для могутнього шаха!..
Не золото – знання дають свободу:
в них – слава від людей і Небозводу.
На жаль, багатство нам, окрім знання,
водночас не дають як нагороду.
Поет – не супротивник, гідний для Творця,
бо рушиться моя опора без кінця.
Коли Аллах захоче – на вітрах розвіє,
але не шле Він смерть – свого гінця.
Від нашого життя – у долі вожі,
Тому весь час будь, друже, насторожі.
Закохані – заручники судьби,
Тому любов не визнають святоші.
Баба Тахір
Від примх душевних я вже підвиваю вовку.
Повчав я хворе серце – не добився толку.
Молив я вітер: «Забери його!» Не взяв…
Що ж – кину у вогонь чи настромлю на голку.
Життя не зву життям, бо дах мій – небозвід,
бо ще не роздобув чурека на обід,
бо в голові моїй є розуму лиш крапля,
бо йде біда за мною слід у слід…
Я серце покладу на твій поріг,
підставлю спину під чужий батіг,
а голову – під меч, бо зайва в мене:
від пристрасті давно я вже знеміг.
Любов до тебе – вогнище шалене:
лише зола залишиться від мене!..
Якщо зрубаєш ти мою любов,
від пня відійде гіллячко зелене…
Душа без мук любові – як суха трава,
яку повік не оросить вода Жива.
«Померти краще нам, як жити без любові!» -
щоранку так троянді соловей співа…
Одні бояться мук, а інші прагнуть мук.
Одним подай бальзам, а іншим – яд гадюк…
Я ж виберу лиш те, що вибере кохана:
прийму і радість стріч, прийму й журбу розлук!..
Коли молюсь Творцю, яснішає чоло.
Якби моління нам хоч раз допомогло!
У когось – доля зла, у когось – люба пані,
смерть – камінь із Небес, а ми – побите скло!
Тюльпани тішать зір, на жаль, лиш тиждень.
Цвітуть на схилах гір, на жаль, лиш тиждень.
Іду я з краю в край і з відчаю кричу:
«Всім кралечкам не вір, бо вірні тільки тиждень!..»
Ти – срібла злиток. Хоч горю я ночі й дні,
обійми й досі не розкрила ти мені.
Чому? Напевно, ти мого вогню боїшся,
бо срібло знов-таки розплавиться в огні!..
Хто пристрасно горить, той смерті не боїться,
якщо закоханий, то гарна і в’язниця.
Бо ти – голодний вовк. І не страшать тебе
волання чабана й гирлига-патериця.
Сьогодні – пломінь я або вогненна птиця:
Змахну крилом – і вмить світ Божий спопелиться.
Коли художник закарбує дух,
хто гляне на портрет, той жаром заіскриться.
Не кличте в путь: я обійняв кохану.
Молюся їй – красуні Індостану.
На видноколі вже