Окрилений успіхом, Гоголь працює багато і плідно. Протягом чотирьох років з-під його пера виходять друга частина «Вечорів…», повісті «Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба», «Вій», «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», які ввійшли до збірника «Миргород». Джерелом усіх цих творів, як і раніше, була Україна, її побут, звичаї, героїчне минуле і сучасний Гоголю патріархальний уклад провінційного життя. Відзначаючи цей зв'язок письменника зі своєю малою батьківщиною, М. Коцюбинський писав: «Свіжістю і силою своїх творів Гоголь зобов'язаний не тільки своєму таланту, але також багатству нових слів, зворотів, понять і образів, які він щедро черпав з мало знайомого російським письменникам життя Малоросії».
Початок 30-х pp. був найщасливішим у творчій долі Гоголя. Услід за малоросійськими повістями він пише цикл творів, у яких показує примарність і трагізм петербурзького життя, де за «виставкою людського марнославства і лицемірства… фланірують люди-ляльки, люди-носи, люди-вуса, люди-бакенбарди, зникають і ховаються істоти ніким не захищені, нікому не дорогі, нікому не потрібні», такі, як Акакій Акакійович, герой повісті «Шинель».
У цей же час у письменника дозрівала безліч грандіозних задумів. Восени 1833 р. він виношував ідею створення «Історії України»: «Мені здається, що я напишу її, що я скажу багато так, чого до мене не говорили…» На жаль, цей гоголівський задум, як і розпочата за порадою О. Пушкіна «Історія російської критики», залишився нездійсненим. Зате інші теми, також підказані Гоголю великим поетом, набули блискучого втілення. Благаючи Пушкіна дати йому «який-небудь сюжет, але російський суто анекдот», письменник справді одержав історію анекдотичну і перетворив її на твір смішний і дотепний, якого ще не було в Росії, – комедію «Ревізор». Вона була написана 1835 р. усього за кілька місяців. Однак цей шедевр гротескової драматургії викликав у публіки найсуперечливіші оцінки. Перша вистава п'єси в Олександринському театрі пройшла якось мляво, актори, які звикли грати французькі водевілі, губились і не могли передати яскравий комізм дії. Щоправда, у залі не раз чулися вибухи сміху, але оплесків майже не було. Під кінець вистави здивування глядачів перейшло в обурення. Загальна оцінка публіки: «Це неможливість, це наклеп і фарс». Гоголь був збентежений і роздратований, повторюючи: «Господи Боже! Ну якби один, два лаяли, ну і Бог з ними, а то всі, всі!»
Проте публіка не «обрана», молода була в захваті від «Ревізора», повторюючи репліки і цілі сцени. Між шанувальниками та критиками комедії розпалилися справжні битви, внаслідок яких серед молоді обожнювання Гоголя тільки зросло. Але сам письменник, стомлений напруженою роботою останніх