Тодi Же починає перша, i так дзвiнко, що на тротуарах зупиняються.
Але от приїздить iз волости Валентина. До Iванова:
– Iди сю-юди. Треббба по-о-орадитись.
Iванов:
– Кажи тут.
Валентина мнеться.
Звичайно, Андрiй схоплюється й кричить несамовито:
– Це свинство. Чого тут не кажеш? Ховаєш од мене? Я цього не допущу! Я вимагаю, щоб од мене не було партiйних тайн. Я все мушу знати. Це свинство.
(…Андрiй безпартiйний).
Потiм вiн ще кричить i доказує, що йому треба все знати, iнакше вiн не може орiєнтуватися.
Пiдхоплюється Же:
– Як це орiєнтуватися? Ану?
Вмiшується й Мура.
– Ан-дре!
Же:
– Ага, знаю як: шпигуни теж орiєнтуються.
– Що?
Крик! Крик! Крик!
…А увечерi на чорнiй дошцi стоїть:
"Тов. Же за буйство".
… А Варвара нiяк не добере, з ким живе Андрiй: чи з Же, чи з Мурою.
– Мама їх розбере.
…I знову бiжать днi. Яснi днi вiдходять, приходять дощi. Комуна забиває чотири кiмнати, а в двох ставить пiчки-комбiдки.
…Повiтове мiсто погрузло в болото й iз злiстю дивиться на комуну.
Один раз на мiсяць пiдводяться пiдсумки роботи. Виникають жвавi дискусiї. Теоретичнi висновки робить безпартiйний Гордiєнко, спец за Марксом, а практичнi дiагнози ставить Iванов. Хороби партiї – коники вечорiв. У комунi розв’язують питання, а потiм у повiтi проводять кампанiї.
В дебатах приймає участь i Варвара. Вона сiдає бiля Iванова: авторитет безсумнiвний – i дає такi поради:
– А я так скажу оце: недостойнi мужики, щоб над ними голови стiльки ламали. Не розумiє свого iнтересу – цур йому пек. А то можна ще й панiв присогласити: хай ще провчать.
Мура становиться в позу артиста:
– О Цiцероне. Твоїми устами тiльки мед пити.
Буркотить Варвара:
– Ну, дзиго, хоч на хвилинку замовкни.
Тодi Мура до Андрiя:
– О мiй Андрiє! Який пасаж!
I хилить свою пухку голiвку на обiдране плече поетове.
…В манастирi знову дзвонять:
– Бов! Бов!
VII
Ну-с. I живе, значить, комуна бiля манастиря, а в манастирi:
– Бов! Бов!
Бiля вiкон проходять черницi чорнi – тiнi минулого.
…Пройшла буйна, арештантська весна – арештантська юнiсть. Пройшло мiцне лiто – мiцна мужнiсть.
Прийшла старiсть – болото.
В тихих затишках мiського добробуту шипить самовар, i сняться обивателевi бакалейнi сни старосвiтського галантерiйного життя.
…Восени в повiтовiм мiстi, як нiколи, пахне Гоголем.
Пiсля службових годин Гордiєнко зудить Маркса, а Iванов носиться з новими планами.
…А навкруги комуни сiро, тiльки зрiдка апельсиновою шкуркою промайне сонце.
Коли обиватель проходить бiля комуни й чує вiдтiля бадьорий смiх, вiн на момент зупиняється, єхидно усмiхається й раптом зникає в темнiм заулку.
А в комунi чути:
– Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, завтра починається тиждень заготовки палива!
Саме