Iванов каже:
– I в Пiтерi б згодилась.
А Мура каже з апломбом:
– Пiтер – цитаделя революцiї, й форт його – Кронштадт.
…А Же ще не прийшла, замiсть чорної дошки (за буйство) комуна ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття.
Мура зазначає:
– Так i треба. Буде знати, сволочишка. В комунi «сволочишка» – слово ласкательне, i буржуа тепер сволочами не називають, а називають так: «человєцi в благоволєнiї».
…Коли всi сходяться – гармидер.
Мура кричить:
– Ан-дре!
…А от про телефон так i забув сказати: в комунi є телефонний апарат без дроту.
Андрiй пiдскакує до телефону, бере трубку i —
– Агов!
Мура з апломбом:
– Не агов, а альо!
Всi:
– Ша!
– Ша!
…Тиша.
Андрiй голосно:
– Агов!
Комуна:
– Агов!
Потiм вiд телефону урочисто-надхненна промова:
– Ша. Перекличка йде по соцiалiстичнiй федеративнiй радянськiй республiцi… Вiдкiля? Ага, чую. Передавайте далi по лiнiї. Чумакiвська комуна в бурю непiвського лихолiття почуває себе твердо й непохитно. Комуна певна, що вона є шматок мудрого серця республiки. Капiтан комуни, Iванов, салютує в усi кiнцi, в гнiзда братерських комун федерацiї. Румпель в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенiї. Комуна ще раз салютує своїм буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунiзму. Гряде час свiтової революцiї. Слава комунам федерацiї! Слава Чумакiвськiй комунi!
В комунi крик:
– Слава!
– Слава!
Екзальтований Андрiй скочив на стiл, приймає позу диригента й заводить:
– Чуєш, сурми заграли.
– Слава! Слава!
…А потiм сiдають пити чай.
…Манастирський годинник.
– Бов! Бов!
Iз сходу надходить синя гроза. Пiвнеба обхопила важка хмара. Завмерли дерева. Нi шелесне. Далеко гримає, а блискавицi рiжуть безкраї степи.
Ой буде горобина нiч! Буде!
…Мура похилила голову на Андрiєве плече, а Андрiй у задумi. Бiдний хлопчисько: гiгантськi образи рiжуть його мозок – вiн поет. Завтра почуємо вiд нього чудову поезiю «громовиця».
…Iз сходу надходить синя гроза. Iванов сидить за ломберним столом, але там не карти, а звичайнiсiнькi iнструкцiї: треба переробити й розiслати завтра по волостях.
Же:
– Iване! Подивись – гроза.
– Не мiшай, Же.
Мура надхненно:
– Нещасна гроза. Коли б вона знала Iвана, не одну б молонню послала сюди.
…А Варвара хреститься в куточку, щоб не бачили. За столом усi, крiм Валентини: Валентина в Дубiвськiй волостi на роботi.
Же язвить:
– Товаришу Йосипе. Вiдкiля це: «гонителi земства й анiбали лiбералiзму»?
Гордiєнко спокiйно вiдповiдає:
– Здається, записано… (виймає записну книжку)… Це з книги «за 12 лет» Вл. Iльїна (Н. Ленiна), видання Петроградської ради депутатiв 1919 року, сторiнка 157.
Iще говорить спокiйно:
– Можна