– Цей переворот – злодійська акція. Його не можна визнати. – крикнув хтось із гурту, а полковник підняв руку.
– Панове, спокійно. Обговорювати бути чи не бути оновленню в країні не варто. Воно уже є. Від вас вимагається лиш формальна підтримка. Для вашого ж блага… – Він зробив паузу. – Говорите: «вибраний народом». Так, ніби ви або ваші предки справді обирали коли-небудь… за винятком… отих злодіїв, шахраїв, хабарників, екстремістів і націоналістів. Їм місце у тюрмі, де скоро вони й будуть. Через день-два опублікуємо деякі матеріали, тоді побачите, кого ви обрали… Григорію Федоровичу, – Паскудний став говорити урочисто. – Я призначений куратором вашої лабораторії. Іменем уряду заявляю: як тільки ви визнаєте нове керівництво, ми дозволяємо вам продовжувати дослідження й створюємо для цього належні умови. В іншому випадку лабораторія буде під постійним наглядом нашої комісії. На обдумування дається одна ніч. Завтра о дев’ятій годині ранку ваша позиція буде оголошена по радіо. А зараз я попрошу покинути нас. Ідіть відпочивайте.
Паскудний знав, що роботи. Відправивши з хати хазяїна, він звільняв усіх від обов’язку. Без Братишина вони будуть податливі. Але на здивування і досаду полковника той заявив:
– Я не можу покинути гостей.
Це трохи ускладнило ситуацію. Та Леонід Орович не розгубився: у нього є варіанти.
– Взагалі, було б краще, якби ви вийшли, але я не стану наполягати… У всякому разі поки-що. – Полковник почав входити в роль. Правда, гості залишили його одного і зібралися в окремі групи, та це байдуже. Ці групи за кілька хвилин він не те що розділить – розтрощить їх так, що й довіку більше не зберуться. Що, що, а людей він знає добре. Тому спокійний.
Завдання його просте. Схилити на бік заколотників професора Братишина і його гостей. Всю цю інтелектуальну еліту, яка мала неабиякий авторитет не тільки в Україні, а й поза межами. Так от, якщо навіть половина присутніх визнає нову владу – він досягне мети.
До цієї акції Паскудний готувався уважно. На кожного, хто потенційно міг чинити опір, заготовлено досьє, зараз вони будуть страшенно здивовані, що полковник виявиться так широко обізнаний у їхніх справах. Що професор політикою не займається, і йому байдуже, хто там має владу, йому повідомлено, та оцей маленький опір – полковник був переконаний, що то лиш примха вченого – змусив Паскудного змінити тактику. З цим кооператором почекаємо. Не вдасться переконати – дискредитуємо. Почнемо з іншого боку. Ну, хоч би з священика.
– Отче духовний, підійдіть до мене.
Той підійшов, і полковник тихо промовив:
– Звільняється місце у семінарії, отче… Наскільки я знаю, православна церква про вас високої думки.
– Усіляка влада від Бога, – смиренно відповів священик, а полковник тихо зрадів – цей наш.
– Ви розумна людина, отче, завтра будете на кафедрі.
– Тоді я піду і підготую проповідь.
– І о восьмій