– Пане полковнику, але ж то була провокація міліції, і слідство це довело…
– Завтра, шановний, почнеться нове розслідування, Мартине, я арештую вас за торгівлю наркотиками. Звідси ви направитесь у наручниках прямо в тюрму. Спробуєте втекти – будете об’явлені поза законом…
– Що мені робити? – спитав розгублено адвокат, і полковник зрозумів: і цей служитиме.
– Ідіть додому і ждіть. Ми скажемо. Ідіть. – Полковник зробив величавий жест. Він уже впивався розгубленістю, що виникла раптом в аудиторії.
– Дайте, будь ласка, перепустку – голос адвоката тремтів і видавав: він знищений.
– А, пардон, ось, нате.
Адвокат поспішно вийшов.
Полковник дивися на людей і не міг приховати посмішки. Ось так, мої милі. Ось ваші високі матерії. Він сів у крісло, закинув ногу на ногу.
– Тут, серед нас, директор театру Семен Семенович Воронич. Ідіть додому. Ви завжди критикували стару владу, цього нам досить.
– Але ж я не сказав, що погоджуюсь з новою. Я залишуся.
– Скажете, пане директоре, скажете. Ваш син позавчора влаштував бійку, і його відпустили, враховуючи вашу майбутню лояльність. Ідіть, Воронич, додому і нікуди не виїжджайте. Ви знаходитесь під домашнім арештом. Як цивілізована людина ви не захочете, аби ваш син опинився завтра в таборі серед злодіїв.
– Кажете, цивілізована. Очевидно, ви й себе вважаєте нею. Гарний спосіб для демонстрації своєї цивілізованості ви обрали, Паскудний. Тепер я розумію, що то була за бійка, – сказав з серцем директор театру.
– Не надавайте значення дрібницям, шановний. Ось вам перепустка і ауф відерзеген.
Директор пішов до виходу, потім оглянувся і сказав:
– Ви – сатана, Паскудний, як і вся ваша сатанинська партія. Але запам’ятайте: це конвульсія. Ви дохнете. Останнє слово буде за нами.
Полковник задоволено посміхнувся. Оте «сатана» для нього – найвища нагорода. Так, він сатана. А якщо точніше – Мефістофель. Справжній Мефістофель. Без сентиментів. Усілякі там балачки про якесь добро чи зло не для нього. Подай людям їсти, любитися, ненавидіти, і вони будуть поклонятися тобі. Мудрі правителі завжди виховували у народу ненависть: то до чужого бога, то до чужої ідеї. А для справжніх мужів є інші категорії. Це – сила і воля. Їм і належить мати владу.
– Леонід! – в голосі полковника метал, воля, і роздратування. – Завтра театр почне готувати до постанови вашу п’єсу. – Він виділив «вашу», і всі зрозуміли: намагається розділити Леоніда і Костянтина.
Власне, уже розділив. Леонід підійшов до полковника і протягнув руку.
– Давайте перепустку.
– У п’єсі має бути виражена прихильність до нової влади.
– До побачення! – Леонід поспішно вийшов.
– Я говорив, що ти станеш зрадником! – крикнув навздогін Степан. – Пане полковнику, а мені? Що ви мені