Кожному своє. Ярослав Трінчук

небагато гостей. Раптом полковнику заманулося посварити професора з Олегом Івановичем.

      – Пане Чалий, – звернувся до архітектора. – Ваш син сидить зараз у в’язниці за організацію антиурядових безпорядків. Ми його звільнимо, а в архітектурному бюро є для вас місце.

      – Полковнику, криза, що паралізувала наше суспільство останні місяці – то ваша робота? – спитав спокійно Олег Іванович.

      – Не забувайтеся. Тут я питання задаю, – відповів полковник гостро, але той ніби не чув.

      – Так, значить, то ваша робота… І ті провокації на дорогах, біржах, і те штучно зроблене безробіття, і ті вбивства, самогубства, немотивовані арешти – то була підготовка до перевороту. А досьє на кожного з нас видало кагебе два дні тому. Ви навіть не встигли вивчити його як слід…

      – Я арештую вас! – з притиском сказав Паскудний.

      – Ви не встигли вивчити досьє на нас як слід, інакше ви б не пропонували мені… архітектурне бюро. Полковнику, ви хотіли поплавати з аквалангом. Будь ласка, я запрошую вас. Апарати готові. Запевняю, що красивішого видовища, ніж я вам покажу, ви не побачите ніколи.

      – Ти що здурів? Уночі плавати?

      – Я ще ніколи не був таким серйозним, як зараз, пане полковнику. Прошу вас. Не треба боятися. А море у цю пору – казка. Чи ви боїтесь?.. Безперечно, у танку безпечніше…

      – Наказую тобі замовкнути! – полковник зірвався на фальцет, а у тих, що залишилися, зникла раптом розгубленість і страх. Полковника оточили з усіх боків і стали пропонувати, чому б, дійсно, йому не скупатись. І він зрозумів: гра може бути програна. Як добре, що до цього проклятого Чалого він звернувся наостанку. Нічого, колись він помститься.

      А Чалий вийшов на середину зали.

      – Чоловіки! – вигукнув. – Прошу до танцю! А ну поставте «Аркан»!

      Повільно у низьких регістрах, як перед священним ритуалом, починався танець. Не танець – передчуття катаклізму.