Здрастуй, мила, здрастуй чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина?
А вона й каже:
Була в мене циганочка Дуня,
Вона в мене дитину забула.
Він не вірить:
Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина,
Бо циганське чорне та патлате,
А це біле, біле, гарнувате.
Тоді ревнивець, не в тім’я битий, геть притискає кохану до стінки:
Давай, мила, коника сідлати
Та й поїдем циганку шукати.
Вона бачить, що вже не викрутиться, та й каже:
Був у мене козак аж три ночі,
Він покинув свої карі очі.
По Штепиній щоці змійкою сповзає сльоза. Йому невимовно жаль і козака, якого зрадила мила, і дівчину, що нагуляла дитину, і дитя, що лишилося байстрям, і того нетягу, що покинув свої карі очі, і жаль навіть вигадану циганку Дуню, яку ні за що, ні про що хотів доганяти козак. Штепі жаль їх усіх разом, йому жаль усього цього світу, так невимовно жаль, що він соромиться своєї жалісливості і тихо-тихенько каже:
– Я б їх, сук, усіх перестріляв.
6
Ми з Єгерем уже доїжджали до Маріуполя, коли він, ніби вгадуючи мої думки, спитав:
– А чому вони такі грубі, ці баби?
– Які баби?
– Скіфські.
– Ну, чому ж грубі?
– Ти подивися, які досконалі скульптури на той час були у греків. Навіть тепер таких ніхто не витеше. А це якісь одоробла.
Єгер зачепив мене за живе.
– То зовсім інший стиль, – сказав я. – Давні греки робили скульптури для краси, а ці мали інше призначення.
– Яке? – спитав він.
– Їх ставили біля святилищ у місцях особливої енергетики. Тобто такі кам’яні фігури позначали місця, де можна було набратися енергії.
– Гм… – сказав Єгер.
– І не лише фізичної енергії. Там можна було зміцнитися й на силі духовній. Наші предки вміли безпомильно визначати такі місця.
Єгер з недовірою скосив на мене очі, але я снував свою думку далі:
– Потім і самі ці кам’яні фігури вбирали в себе неймовірну силу і магнетизм. Їх робили і ставили в особливих місцях за повелінням верховних волхвів-жерців.
– Он як! Тоді це міняє суть справи, – сказав Єгер.
Я витримав паузу, поки він переварить інформацію, і запитав:
– А знаєш, як називали верховних волхвів?
– Поняття не маю.
– Украми.
– Ти серйозно? – знов скосив очі на мене Єгер. – Я думав, що укри – давня назва українців.
– Ти правильно думав. Це назва давніх українців, але не всіх. Тільки тих, хто знав таємницю Чорного Сонця.
– Гм, – знов глибокодумно