– Гуляйте, хлопці! Рубайте до ноги! Ріжте кривдників!
Зійшлися з ляхами, які встигли розвернутися їм назустріч, у короткій сутичці. Санько відразу повалив одного і, доки всі не розвернулися, встиг полоснути по спинах тих, хто насідав на козаків біля воза. Відповідь була несподіваною, і половина верхових поляків уже лежали на землі, волаючи від болю або ж тіпаючи ногами в передсмертних судомах. Коли залишилося лише декілька драгунів, вони поскидали шаблі і, схиливши голови, застигли, чекаючи вирішення їхньої долі.
– Зібрати зброю, наших поранених на воза… Забитого товариша нашого Павла прив’язати через його коня. Гайда хутко до міста! – розпорядився Голота. Швидко все виконавши, козаки заспішили до Шаргорода.
Зв’язані полонені незграбно сиділи на своїх конях, зігнувшись наперед. Руки були припнуті до їхніх сідел.
– Поспішаймо, хлопці, доки якась веремія[7] нас не настигла. Ляхи десь поруч! – підганяв своїх Санько.
Проїхали майже дві версти від місця сутички з ляським дозором. Санько, який скакав позаду своєї десятки, почув тупіт коней, ляскіт пострілу. Куля зловісно свиснула поряд, і водночас зойкнув один з бранців, що скакав попереду Санька.
– Четверо зі мною, а решта – скоріше до міста! Ми затримаємо цих! – заволав Санько.
Всі п’ятеро спішились і кинулися до узбіччя, тягнучи за собою коней.
Хлопці вихопили пістолі і за мить пальнули по першому ряду драгунів. Із сідел вивалилося декілька вершників, і їхні коні промчали повз козацьких, що стояли обабіч шляху. Гримнув ще один залп, і хвацький стрій ляських драгунів порідшав, вони зупинилися.
– Скоріше на коней! Тікаймо, хлопці! – крикнув Санько.
І майже миттєво всі вже були верхи на конях, мчали до міста, припадаючи головами до грив вірних скакунів.
Позаду ляскали постріли, але кулі пролітали, не досягаючи козаків. Проте після чергових залпів переслідувачів звалився з коня Юрій Бевз, а за ним закричав від болю Кость Танцюра, одначе на коні втримався.
– До лісу! Звертай до лісу, хлопці! Ляха не кидайте, у разі чого – стріляйте! – волав Голота.
Нарешті всі повернули на якусь лісову стежку.
Зупинившись, Санько побачив, що декілька драгунів от-от їх настигнуть. Прицілившись, пальнув і влучив у переднього, а решті перехотілося переслідувати, і вони відстали. Проскакавши деякий час, козаки зупинилися в гущавині і, спішившись, почали оглядати коней та готувати пістолі. Полонений лях сидів на коні, опустивши голову до гриви, уже відчуваючи свою подальшу долю.
– Що, не вдалося твоїм відвоювати тебе? Тепер учинимо тобі допит, а то заб’ють тебе свої і ми нічого не дізнаємось, – весело мовив Санько і наказав розв’язати бранця.
Часу було обмаль, і, не зволікаючи, Санько почав допитувати ляха. Спершу полонений мовчав, а потім, оглянувши всіх, запитав:
– А коли оповім все,