Пройшли ще чималу відстань, і потрібно було зупинятися та вирішувати, що робити далі. Вирішили залишити чотирьох, а з Саньком мали піти двоє найдосвідченіших.
Запримітивши місце зустрічі зі своїми товаришами, залишеними у засідці, Санько разом з Денисом Котузом та Савою Ткачем продовжили свій шлях поближче до ворожого табору. Аби не потрапити до рук ворожої таємної засідки, попереду йшов Сава, майже не ховаючись. Санько вже всім своїм нутром відчував, що супротивники або за якимсь кущем полонять їх, або, в кращому разі, вб’ють. У Санька таки урвався терпець від невідомості, і, забравшись в якийсь приярок, трійця затаїлася, видивляючись довкола та прислухаючись.
Довго їм не довелося чекати. Незабаром почулися голоси, і Санько, виглянувши, побачив ляських дозорців, які впевнено рухались уздовж річки. Жовнірів було з десяток, вони були озброєні шаблями та мушкетами. Було помітно, що ці вояки почували себе у безпеці. Санько позадкував до двох своїх товаришів і, перехрестившись, прошепотів:
– Слава Богу, гарні ляхи… І йдуть своїми ногами у наш бік.
Денис із Савою розуміюче закивали головами, і Санько коротко мовив:
– Чатуймо за ними, пильнуймо ліпше, аніж звірину… На такі справи простаків не пошлють…
Швидко нарвали оберемки сухої торішньої тирси і, обтикавши себе, почали вибиратися з приярка. Перед гребенем Санько знову порухом руки зупинив хлопців і тихо додав:
– Стежте, щоби ляхів було десять. Якщо одного-двох не побачите, то їх залишили в засідці.
Хлопці розуміюче кивнули.
У Санька, як зазвичай у передчутті мисливської жаги, щеміло у грудях і зводило щелепи. Вийшовши на декілька кроків попереду від своїх, почав наздоганяти загін ворожих «винюхувачів». Коли вони з’явилися попереду, крокуючи безпечною ходою, втямив, що нападати треба саме зараз, доки вороги почувають себе у безпеці. Та як це втнути – в голову не приходило. Ляхи йшли у бік засідки чотирьох їхніх товаришів, і Санько вже захвилювався, щоби його хлопці не почали по них палити. Схоже було на те, що ворожі вивідувачі поки що не примітили їх, тож Санько чекав слушної хвильки для нападу.
Не дійшовши до місця засідки решти товаришів, ляхи присіли на пригорку, і старший почав їм щось намовляти. Махнувши рукою, щоби за ними стежили Денис із Савою, Голота почав поповзом підбиратися поближче до ворожих лазутчиків. Незабаром уже можна було чути голос їхнього старшого, і Санько зрозумів, що той уже закінчує наставляти своїх.
Помахом руки Голота наказав хлопцям розійтися по обидва боки від нього і підібратися до ворога ще ближче. Він сам встиг проплазувати кільканадцять сажнів і, піднявши голову, побачив, що супротивники поставали на коліна і давай виривати тирсу, також чіпляти її до одягу. Зволікати вже було не варто, і Санько, ставши на коліна, прицілився і пальнув в одного з ляхів. За мить заляскотіли пістолі його товаришів і троє ворогів один за одним попадали на землю. Санько