– Либонь, також прийшли повитріщатися на те, як володар Русі прийматиме достойні його дарунки від варязьких гостей.
Мовивши це, Осколд попрямував до іноземців, які вишикувалися на притику напівкільцем і шанобливо вклонилися при його наближенні. Дір та княжі гридні йшли слідом.
Як раптом позаду сталося щось незрозуміле… але щось-таки сталося… За спиною пролунав якийсь легкий, майже нечутний, проте від того ще більш підозрілий шум… немовби шелестіння легенького вітерця. І одразу ж вуха різонув перелякано-здивований зойк воєводи.
Осколд озирнувся… й не повірив власним очам: взявши списи напереваги, княжі гридні скупчилися довкола Діра, при цьому передня лінія натовпу людей, які досі здавалися звичайнісінькими витріщаками, підгулялими на вчорашньому ярмарку, густо наїжачилася сулицями.[35]
– Що тут відбувається?! – обурився князь, як раптом іззаду долинув грубий зичний окрик:
– Зброю на землю, склавини! Нас все одно більше.
Тепер Осколд поглянув на варязьких гостей і зі здивуванням побачив у їхніх кремезних руках або мечі, або важкі бойові секири, видобуті невідомо звідки. Та ще неприємнішим відкриттям стало те, що пишновусий здоровань, який стояв трохи попереду напівкільця варягів, звертався явно до княжих гриднів, але ніяк не до удаваних роззяв, які бозна-чому озброїлися сулицями.
– Що це…
– А ти замовкни, Хьоскульде Нерішучий, і знай своє місце!!!
Тепер пишновусий звертався вже безпосередньо до Осколда. Ошелешений настільки несподіваним поворотом подій, князь і справді замовкнув, немовби проковтнувши язика. Криво посміхнувшись, ватажок варягів схвально мовив:
– Отак вже краще…
Та цієї ж миті з натовпу ремісників-витріщак пролунав зойк:
– А де докази, варяже?!
– Так, докази, докази подавай! – прокотилося натовпом русичів. – Де твої докази?! Серед нас вистачає охоронців капищ прадавніх богів, вони вміють поводитися зі зброєю. Тож або зараз їхні сулиці полетять у вас, або доведи негайно, що перед нами не наш, не руський князь!.. Докази, докази!..
Все ще не розуміючи, що відбувається, Осколд безпорадно озирався на всі боки. Так само безпорадно озиралися воєвода Дір і гридні, які, здається, розгубилися ще більше, ніж сам князь.
Тоді вусатий здоровань здійняв над головою праву руку з довгим, багато оздобленим мечем, і вигукнув:
– Замовкніть! Нумо замовкніть усі! Зараз я доведу все, що потрібно.
Гамір одразу стих, тоді варяг заговорив знов:
– Слухайте всі! Я – Хельґ Орвард, високородний ярл і близький родич конунга Рюрика, володаря ладозького і князя новгородського. Я прибув сюди, до Києва-міста, щоб навести лад у склавинських землях та викрити самозванця Хьоскульда Нерішучого, який багато років тому не виконав волю свого володаря, підступно вбив вашого тутешнього князя, незаконно зайняв його стіл і сидів