Так тривало, доки, роз'ятривши душі нестерпними спогадами, кожен з божих служителів не побачив внутрішнім поглядом, як капище ненависного грецького божка, що височіло неподалік княжого терема, повільно огортають язики полум'я, як провалюються у нього золочені округлі бані з золотими хрестами, як з провалів вибухають снопи іскор, а потім згарище затягується пасмами чорного смолистого диму…
І все! Й настане нарешті кінець ненависній вірі!!!
А далі справи підуть, як і два десятиліття тому – в часи, коли Київ-місто не було ще уражене грецькою підступністю та підлотою…
– Ні про що ні думать. Хьоскульд ні любить боги склавин, Хьоскульд любить бог ромей. Хьоскульд ні склавин.
Волхви гуртом прикипіли поглядами до Алберта Валссунґа, який хитро… і водночас якось хижо посміхався в бороду.
– Ну-у-у… припустімо, – мовив нарешті Лютень.
– То ви згодні допомогти нам?…
– Я, варяже, лише припускаю, що так станеться, – поспішив охолодити запал одного з молодших дружинників Перунів служитель.
– Чому ви досі вагаєтеся, дравіди?
– Я хочу, щоб ви пообіцяли… щоб твердо пообіцяли, що на руській землі не залишиться жодного сліду як самого грецького божка, прибитого до схрещених дощок, так і його клятого волхва Михаїла, а також усіх грецьких блазнів-прихвоснів, що його оточують.
– Гадаю, ви й самі чудово впораєтеся з ними. Хоча якщо є така потреба, звісно ж, ми радо допоможемо…
– Отже, варяги не втручатимуться у викорінення грецької віри?
– З чого б це?! – здивувалися обидва дружинники, потім один з них додав:
– Нам, дравіде, ромейське блюзнірство не подобається так само, як і вам. Отже, тільки-но ми усунемо Хьоскульда Нерішучого, можете вчинити з ромейськими волхвами так, як вважатимете за потрібне.
– І все стане, як раніше?
– Ясна річ, дравіде, ясна річ!..
Волхви знов поринули у марення. Тепер перед їхніми внутрішніми поглядами буяли видіння натовпу, який дрюччям забиває насмерть ненависних чорнорясників, топить їх у Данапрі, Почайні, Глибочиці, Либеді… коротше кажучи, там, де вдасться упіймати! А потім мешканці Києва-міста в єдиному пориві приносять щедрі пожертви вдячності прадавнім богам своїх пращурів-русів.
А втім, як на погляд Перунового охоронця, на шляху до здійснення цих блискучих мрій спостерігалося декілька перешкод. Про одну з них Лютень і поспішив заявити:
– Ну, припустімо, все так і станеться,